С 
вого колегу підтримав колишній голова обласної Ради Михайло Сендак, заявивши, що після голосування депутатам роздають конверти з тисячами доларів. 
 
Більше того, за підтримку голови облради одна фракція вимагала 2 мільйони доларів, інша – 600 тисяч. 
 
Автор цих рядків у колонці “Що б сказав своїм львівським колегам В’ячеслав Чорновіл?” вже розповідав про бізнесовий дух наживи у сесійній залі Львівської облради. А тепер з’явилися нові факти. 
 
Правило №1: за більшість рішень треба платити  
 
Буквально за все, що має відношення до бізнесу. За оренду майна, кар’єрів, земельних ділянок, за нафтові та газові родовища, за приватизацію, за гірничий відвід. 
 
Навіть від голів сільських рад за розширення меж села вимагають виділити 10 відсотків земель для окремих депутатів обласної ради. 
 
Наділи оформляються на підставних осіб і пізніше перепродуються. Виручка осідає в депутатських кишенях. За винятком кількох відсотків, які забирають посередники між головою сільради і депутатами. 
 
Оголошені конкурси на оренду чи приватизацію майна часто проходять фіктивно. Конверти з пропозиціями відкривають й створюють сприятливі умови своїм представникам. Пізніше майно перепродують. Різницю – ділять між собою. 
 
Дачу Добрика, комплекс відпочинку радянської еліти площею понад 2 тисячі метрів квадратних з сімома гектарами лісу продати за ціною кількох особняків. За 5 мільйонів 750 тисяч гривень. 
 
Заробляють і на бюджетних коштах. Одні райони чомусь отримують великі капіталовкладення, інші – мізер. 
 
Причина одна: треба ділитися, в тому числі, і коштами обласних програм. Там діє чітка система відкатів. 
 
Ще одна шпарина – створення комунальних підприємств. Хтось знає скільки їх є в області, чим займаються, чи ефективно працюють, чи дають прибутки? 
 
Для чого витрачати великі кошти на їх утримання, адже в облдержадміністрації є відповідні профільні управління. 
 
Механізм поборів дуже простий. Візьмемо питання продовження ліцензії. 
 
Під час розгляду на профільній комісії усі депутати голосують “за”. Пізніше кажуть: треба йти домовлятися до міжфракційної бізнесгрупи. Там називають таксу. Можливий навіть торг. Домовилися – зал проголосує, не домовилися – не проголосує. 
 
Домовленості бувають різні. Недавно предметом торгу стала посада керівника обласного бюро технічної інвентаризації. 
 
За твердженням Деньковича, входять до “мафіозного клану” депутати з різних фракцій – БЮТ, “Наша Україна”, “Свобода” та УНП. 
 
Правило №2: хто не з нами, той проти нас 
 
На перших порах голова обласної ради Мирослав Сеник пробував опиратися. Неодноразово з трибуни сам запитував депутатів, чому ж вони не голосують? В обговоренні ніхто ж не виступив проти, не назвав якихось аргументів. 
 
Одного разу голова навіть обізвав деяких депутатів “гівню…ми”. 
 
Нині на прийняття рішень цей керівник не впливає: боїться, щоб його самого з посади не попросили. 
 
Мафіозний клан усіх, хто протестував, усував зі своєї дороги. 
 
Так вчинили з заступником голови обласної ради Миколою Горинем. Це порядна людина, яка пробувала у все вникати і впливати на ситуацію. Кому потрібний такий політик? Його попереджали. А потім дружно скоротили посади заступників голови облради. 
 
Голова Золочівської районної ради Борис Золотник 3 березня на засіданні Асоціації місцевих рад Львівщини відкрито запитав: скільки й кому занести, щоб підприємству “Карпатські мінеральні води” дали дозвіл на гірничий відвід. І попросив оприлюднити прейскурант. 
Пробував протестувати і депутат-пенсіонер Ярослав Коржинський. На нього накричали колеги. Почали погрожувати судом… 
Правило №3: не впійманий – не злодій 
“Скажете, що я голослівний – запитує Іван Денькович, – подивіться на яких авто вони роз’їжджають, на яких островах відпочивають, які особняки вибудовують. Якщо вони такі святі, то хай оприлюднять свої зарплати, щоб громадськість знала, звідки в них “зайві” кошти. 
Ми повинні очиститися від випадкових людей, які йшли в депутати, щоб заробляти гроші. Такого, як у Львові, ніде нема, ні в Івано-Франківську, ні в Тернополі. За рівнем корупції Львів зрівнявся з Києвом”. 
Колись Львівщина справді була взірцем для інших регіонів, а нині – соромно людям в очі дивитися. Дійшло до того, що на сесію приходить чеський консул й просить не ображати своїх бізнесменів. 
 
У Львові міські депутати догосподарювалися до того, що всі кусочки вільної землі в центральній части розпродали. І забудовували. Немає чим дихати. 
За продану у Львові землю можна було і стадіон, і аеропорт збудувати, а не просити в держави грошей. 
Дійшло до того, що депутатські комісії мають своїх агентів, які шукають клієнтів. Вони підходять до бізнесменів і кажуть: кому й скільки треба заплатити. 
Михайло Сендак стверджує, що частина депутатів за своє місце у партійному списку заплатила від 25 до 50 тисяч доларів, а тепер заробляння грошей в сесійні залі шляхом голосування чи не голосування перетворили в прибутковий бізнес. 
25 відсотків “зароблених” коштів йде керівнику партії, 25 – депутатам своєї фракції. Решту – на відкуп інших депутатів. 
Ось так на практиці у Львові виглядає прогресивна партійна система обрання депутатів. Нічого особистого – лише бізнес. 
Реакція колег по депутатському корпусу на заяви Івана Деньковича та Михайла Сендака була різною. Одні – вимагали створити комісію і з’ясувати, де правда. а де брехня. Інші кивали на Деньковича і Сендака – самі такі. 
Голова обласної ради Мирослав Сеник у відставку не подав. Написав заяву, щоб прокуратура, СБУ та міліція перевірили, що останніми роками у ньому на очах робилося у сесійній залі. 
Скоріше всього, народний депутат Іван Денькович буде вимагати створення комісії Верховної Ради. З участю представників правоохоронних органів. Не будуть же львівські депутати самі себе перевіряти… 
Коли хоч частина основних фактів знайде підтвердження, команда Віктора Януковича отримає шанс розпустити обласну раду. У найближчі місці львівським депутатам буде не до протистояння з регіоналами. Вони дуже старанно відпиратимуть свою білизну. 
Колишній заступник голови обласної ради заявила, що в депутатській корупції винні й журналісти. Не аналізували, не писали чим займалися депутати. 
Дивна логіка: партійні бонзи понабирали в списки жуліків, а хтось інший повинен за ними слідкувати… 
 
Богдан Кушнір, журналіст, Львів, для УП