До Адміна____________ 
Доброго здоров'я Вам і УСІМ!  
Зайшов нині на НАШ сайт, за яким скучаю, бо нещодня маю можливість помандрувати тенетами інтернету; почитав коментарі до останніх статей... І нема жодного бажання надалі продовжувати спілкування з краянами. Чому? Взаємні образи, брутальні слова... Бридко. Чомусь складається враження, наче перебуваю спостерігачем у Верховній раді України: кожен пан - по-своєму розумний, начитаний і правий, але от коли всі разом, тоді...  
Пригадую, коли спілкувався в телечаті CHATRIX. Там - не так цікаво, вірніше - тупо. Однак модератор такі непристойні речі просто видаляв з прямого ефіру (там одне коротке смс повідомлення - 2 грн), тож гроші лайливим розумникам не поверталися. 
Усім________Чвари, чвари, чвари...Міжусобна війна на тему про війну і не тільки про останню. Може, досить? Обміняйтесь номерами своїх мобільних телефонів чи адресами електронної пошти, і чатуйтеся, гомо сапієнси, з такими взаємопринизливими намірами, один одному надсилайте смски з матюками і всім тим негативним, чого набралися в сучасному суспільстві. А на публічний огляд не виносьте своє безкультур'я. А ось історичні факти, полеміку в межах пристойності СХВАЛЮЮ. Бажаю оптимізму!  
Після щойно висловленого мною враження очікую на реакцію багатьох на кшталт "не подобається - не лізь сюди, не заходь на цей сайт". Та ради Бога! Тільки тоді задумайтеся, яке майбутнє буде у цього прекрасного сайту, якщо тут постійно один одного ображатимуть (я не маю на увазі опозиційний чи критичний аспект до влади, негативних явищ і т.д.). 
Щодо МОСКАЛІВ. Є МОСКАЛІ, а є і росіяни - така моя думка. Є люди, і є нелюди ("ЛЮДИСКА"). Є виховані, інтелігентні, а є і нахабне бидло, що не поважає ні історію, ні культуру, ні ближнього свого, ані себе самого. Незалежно від національності. 
Якось, будучи ще юнаком (вчився в одному львівському внз)... знепритомнів у львівському трамваї (два дні голодував, будучи студентом). Якась пані на моє прохання неохоче звільнила мені місце, коли запаморочилося в голові. А далі чув на свою адресу від наших українців таке: "Це - наркоман! В міліцію його! "." От напилося, волоцюга, а тепер ще й місце йому звільняй. Викиньте його звідси, бо зараз все обблює! " "Та це, мабуть, якийсь бомж і злодій, бо нормально одягнений"... Потім двоє дужих молодиків підхопили мене попід руки зі словами: "Йти можеш?" Я кивнув головою, мовляв, так. Перша сходинка, друга... А далі пригадую, що вже сиджу на порозі вхідних дверей будинку навпроти кінотеатру ім. Богдана Хмельницького (там завжди індійські фільми демонстрували. Тепер цей кінозал комусь продали). Натовп людей довкола мене, сонце...і ніхто й нічого не пропонує (бодай склянку води). Раптом передо мною виринула якась жінка років 50-60. В мареві відчуваю, що вона мене невпинно тормосить: "Молодой человек, вызвать вам "Скорую?" 
- Ні, - відповідаю. 
- Откройте, пожалуйста, рот. Вот вам таблетка валидола. 
Таблетка за якусь мить почала виконувати своє призначення. Росіянка розщепила комірець на моїй сорочці, зняла з мене светер. 
-Может, Вы голодны? Вот вам кусочек шоколада.  
І тут я відмовився. "Ач, - думаю, - москалька, чеколяду мені пхає (в той купонний час чорного шоколаду у продажу просто не було). А я гордий! Я - українець! " 
Тепер розумію, що був просто дурником. Адже чорний шоколад додає організмові людини багато сил, енергій і т.д. Але тоді я цього просто не знав. А жінку з чуйним серцем у цей час не хвилювали ні моя національність, ні місце прописки, ані гроші, ані мої політичні погляди. 
Коли нарешті опритомнів, "москалька" зникла з моїх очей. А довкола мене стовбичили цікаві перехожі (НАШІ, рідненькі українці). І увесь цей час, і вже коли встав і почав йти з светром у руці, ніхто й нічого мені так і не сказав, не спитався, не запропонував... 
 
Думав - знайду тут, на сайті реальних друзів... Ще удень завітаю до Вас. 
Пока!