Забути трагедію не маємо права 
 
14 липня в Дрогобичі відбулися заходи, присвячені 19-ій річниці перепоховання останків жертв більшовицького терору 40-50-их років. Як не прикро про це говорити, але вшанувати пам’ять невинно убієнних прийшло не надто багато людей, не до порівняння з тим велелюддям, яке було на площі Ринок у цей день 1991 року. Тим не менше, до пам’ятного знаку на вулиці Стрийській прийшли працівники виконкому, депутати, представники громадськості. 
 
19 років тому з християнськими почестями на Полі Скорботи було здійснено перепоховання останків 486 жертв НКВС-КДБ. Ці люди закінчили своє життя в застінках катівні, яка тоді знаходилась на вулиці Стрийській, 3. 
 
У 1939-41 роках більшовицькі «визволителі» нещадно фізично та морально знущалися над невинними жертвами. Як тільки людина потрапляла до страшного приміщення, до неї застосовували пекельні муки. Тортурами у в’язнів вибивали потрібні слідству свідчення, прізвища нових жертв. Садисти змушували арештованих стояти в камері цілу ніч, взимку – роздягненими на морозі, били їх чим хотіли і куди попало, вибивали зуби, ламали кістки, розтрощували черепи й щелепи, затискали дверима пальці, заганяли під нігті голки… 
 
Після цих катувань людей знищували на подвір’ї. Пострілом у потилицю, чоло або скроню обривали життя, заглушуючи звуки ревінням автомобільних двигунів. Були випадки забивання в голови жертв залізничних костилів, розчленування тіл, годування людським м’ясом в’язнів, замуруванням живцем і стіні… 
 
Після завершення німецької окупації до Дрогобича повернулася більшовицька влада і “фабрика смерті” запрацювала знову в тому ж приміщенні. Тепер вона “спеціалізувалася” на українцях, які були в рядах ОУН-УПА та пов’язаних з ними певним чином. Число жертв продовжувало зростати. 
 
Згодом частину приміщень на вул. Стрийській віддали Дрогобицькому педінституту, влаштувавши туди на роботу деяких учорашніх кадебістів. Вони мали стерегти від цікавих очей страхітливу таємницю цього будинку. Суворо заборонялося вести будівельні роботи на подвір’ї без дозволу місцевого КДБ. 
 
На початку 1989 року газета «Радянське слово» (тепер «Галицька Зоря») вперше розповіла землякам про злочини НКВС. Але тільки через рік, після перемоги на виборах до міської ради демократичних сил, з’явилась можливість розпочати розкопки. Ініціатором виступила Дрогобицька організація товариства «Меморіал», інші демократичні сили. Тисячі дрогобичан і гостей міста побачили вийняті з землі останки закатованих жертв, їхні особисті речі, одяг і взуття, зразки тодішньої зброї і знаряддя катувань. 
 
14 липня 1991 року відбулось перепоховання 486 домовин з останками невинних жертв большевицької влади. Домовини були виставлені на подвір’ї біля колишньої в’язниці для проведення парастасу, згодом їх перенесли на площу Ринок перед ратушею. Десятки тисяч людей з усієї Львівщини прибули тоді до Дрогобича. Траурна процесія вирушила до Поля Скорботи поблизу кладовища, де і відбулось перепоховання. 
 
14 липня вже 2010 року на місці розкопок та біля пам’ятного знаку на вул.Стрийській, 3 отці Софрон та Інокентій відслужили панахиду за невинно убієнними. Квіти, лампадки та вінки лягли до пам’ятного хреста. Перед присутніми з проповіддю виступив отець Софрон Яциків. Згодом зі сльозами на очах про страшні події 40-50-их років та неприпустимість забування уроків історії говорила секретар Дрогобицької міської ради Алла Гладун. Вона назвала це місце, де пролито стільки сліз і завдано стільки болю невинним людям, своєрідним дрогобицьким Освенцимом чи Бухенвальдом. Тут зустріли свою смерть священики, жінки, діти, які не воювали зі зброєю в руках, а були вбиті лише за те, що були патріотами, любили свою землю, хотіли бути на ній вільними людьми. Про День скорботи 14 липня повинні знати і пам’ятати усі дрогобичани, в тому числі і молоде покоління. На жаль, ще незавершені розкопки на цьому страшному місці. Через брак коштів роботи призупинені, а копати вродиться у криниці на глибині до 32-ох метрів. 
 
- Господи, помилуй нас від таких страждань. Щоб ні один загарбник ніколи більше не прийшов на нашу землю і не замахнувся на нашу з вами свободу. Вічна пам’ять людям, які віддали за неї життя, – наголосила Алла Гладун. 
 
Згодом учасники віче за допомогою організованих міською владою автобусів вирушили на Поле скорботи, де відбулося покладання квітів та панахида. 
 
Ярослав ГРИЦИК 
 
Джерело: Галицька Зоря