Поки немає наповненого сайту НГ подаємо ще один допис , який ми свого часу публікували в "Нових Горизонтах". Він про те ж - хто преться у владу за будь-яку ціну. 
 
Ми і в Афганістані всі були дуже різними 
Про війну я, як і більшість її учасників, не люблю згадувати. Але все-таки є братство людей, яких та війна випробувала на порядність, людяність, святе дотримання даного слова. 
15 лютого 2003 року ті, хто прийшли до пам’ятника воїнам–афганцям, були прикро вражені, коли почули, що виступає „Кавалер Ордена Червона Зірка” – Олег Вайчус. Людина, яка сама присвоїла собі це звання, як виявилось, ще й невідомо де поділа дві тисячі гривень, які нафтопереробний завод виділив для сімей загиблих та воїнів-інвалідів І групи. Вирішено було сім’ям надати по 120 гривень, а неповносправним по 100 гривень. Та пан Вайчус діяв на свій власний розсуд. Про це соромно і боляче говорити, але коли до мене почали звертатись ті, кому мали передати гроші, із обуренням на дії керівника Спілки, - я не знав, що їм говорити. Запитав пана Вайчуса про його „кавалерство” – той відповів що це його особиста справа. Про чималі кошти Спілки на будівництво пам’ятника загиблим воїнам, які він майже сам використовував теж невідомо куди, пан Олег розповідати та звітуватись категорично відмовлявся. Я, член Правління Спілки, жодного разу не почув, що він буде робити із висновками ревізійної комісії за виявленими зловживаннями. Але потім сталось так, що кримінальна справа на пана Вайчуса десь таки заникалась. 
Щоб набрати балів, пан Олег пообіцяв спілчанам, що дістане для Спілки сучасне комп’ютерне обладнання, кошти на зв’язок, канцтовари та організаційні витрати. Нібито в цьому йому має допомогти Коаліція „Дрогобиччина за прозоре суспільство”, в яку він сам вступив, порушивши Статут Спілки. 
Цей явний обман викрився на початку 2003 року. Все, що обіцяв пан Вайчус, дісталося випадковій людині – панові Шильнику, який з цієї нагоди відкрив власний офіс. Володимир Яворський, член ревізійної комісії Спілки вирішив цю проблему дослідити. І ось що з’ясувалося – згідно документів обладнання передано Спілці Асоціацією „Нові Горизонти”, але воно якимось дивом „проїхало мимо” і потрапило до пана Шильника, який видавав себе за представника Спілки. Як кажуть афганці, за такі речі „морду б’ють”. Володимир Яворський зателефонував з цього приводу керівнику Коаліції у Києві - пані Марті Коломиєць, та із розмови так і не вияснив, чому так сталось. Я теж, як член правління Спілки, звернувся з проханням до пані Марти пояснити незрозумілі переміщення оргтехніки, однак пройшло чотири місяці, а відповіді ніякої. Коли я був у Києві і познайомився із пані Мартою, то в мене склалося враження, що вона дуже розумна і відповідальна жінка-керівник. Але тут, мабуть, її підлеглі сильно „підставили”. А пан Вайчус, на мою думку, пішов до Коаліції, щоб уникнути відповідальності за свої вчинки. То чиї ж інтереси захищає ця Коаліція? Про це я хотів дізнатися, пішов на засідання, але зрозумів, що там правди нічого шукати. Засідання зводилося, як і в Спілці, до небажання двох членів Коаліції та її координатора „афганця” Шильника звітуватись за витрачені значні суми грошей, такі-от собі провінційні „антикорупціонери”, що стрижуть американські гроші. Тому із паном Вайчусом залишилось лише декілька чоловік, які провадять свої інтереси. До речі, мені стало відомо, що Петро Димінський для сімей загиблих та інвалідів надавав ще дві тисячі гривень. Цікаво, кому пан Олег передав гроші. Сподіваюся, він таки згадає про таке поняття, як офіцерська честь. 
Сергій Базелєв, голова Правління Спілки ветеранів війни в Афганістані Дрогобиччини.