Десь приблизно з 8-ми років Палац Школяра став моєю другою домівкою.Сюди я навідуюсь часом і зараз - мама двох діток, з яких старшому вже 7 років.Чим я тільки не займалася! Була у театрі"Лелеченьки"-Людмила Андріївна Шепетяк зауважила мене, коли я підглядала у шпаринку:конче хотілося побачити репетицію! Так я стала маленькою артисткою.Ходила я і на ляльковий театр, і на гурток кінодемонстраторів, ліпила з глини, вчилася готувати, робити зачіски.А потім- співи! Сопілка! Я зрозуміла, що саме це-моє! Я вдячна за це Василю Мироновичу, Оресті Михайлівні, Ользі Анатолівній.А участь у роботі літстудії "Любисток"дала мені змогу одержати призові місця на обласному конкурсі юних літераторів Львівіщини, де мене вітав поет Ігор Калинець! А з Калерією Олексіївною-керівником студії- я зустрічаюся і досі. 
Палац став для мене затишною домівкою, я була Палацівською дитиною.Тут я цікавила дорослих щоденно.У тяжкі для мене часи люди турбувалися, чи я не голодна , в чому одягнута, в чому взута.Тут мене зігріли людським теплом.Таке не забувається.Не забуваються і веселі дискотеки, цікаві вечори, щоденні свята на відпочинковому майданчику влітку. 
Це моє дитинство, моє юнацтво. 
Дуже хочеться, щоб воно було не гіршим і у моїх дітей!  
Тому мені боляче бачити зруйноване приміщення по вул.Лесі Українки.Не чути тут сміху, зникла радість, і вже безліч років тут немає відпочинкового майданчика! БОЛЯЧЕ бачити, як зал, який самотужки оформили працівники, по вул.І.Франка, де, на перший погляд, усе добре, затікає під час дощів.Боляче бачити ті старі костюми, які були вже старими ще коли я була малою. 
Усе це відповідь на питання"Діти і влада".Байдуже нашій владі до дітей.Ще щось разове можуть зробити: шкарпетки у линву вязати, на День шоколаду кликати і т. д. Але ж батьки щоденно дбають про дітей, а не роблять це від випадку до випадку! І ми нашу владу обирали для того, щоб вона про місто дбала, і у першу чергу- про дітей.ШКОДА ЩО ДОВОДИТЬСЯ ВЛАДІ ПРО ЦЕ НАГАДУВАТИ!  
 
Оксана Чіпак