БУВ в місті.зустрів друга з яким служив на САХАЛІНІ.ВІН приіхав з ОДЕСИ.Пішли, взяли пляшку арм янського коньяку, шоколадних конфет.Пішли в бар.Випили.Закусили конфетами.ПОПЛАКАЛИ.Ми не бачилися більше 30 років! Обнялися, згадувакли яу ми з ним стояли в наряді.Мороз 30 градусів.а нам по 20 років, але ми вижили.Ми думали про УКРАІНУ, постійно.МИ жили , і чекали коли ми поідемо з Далекого Сходу назад, на свою землю.МИ вижили.МИ тут! Коли я після служби прилетів у ЛЬВІВ, упав на землю і цілував ЗЕМЛЮ, ту землю де я народився, де я виріс.Не сваріться, бережіть один одного, бо скільки того життя.Коли стояв в наряді, відморозив ліве вухо, бо шапку опускати вуха, було заборонено, але я вижив , відтер вухо снігом.бо було як вареник! Я ВИЖИВ! Я ЖИВИЙ! Я УКРАІНЕЦЬ!