Після прочитаного складається враження, що історія музеїв Дрогобича починається з того часу як п. Гладун призначили директором. Власне і на запитання, чого ж п. Гладун, журналіста за освітою, призначили директором, вона посилається на існуючу традицію. Але на мою думку п. Гладун тут лукавить. Навряд, чи ця посада була для неї така бажана після владних коридорів міста. Але куди ж подітися? Видно в міській раді при новій владі місця не знайшлося, “Алсет” луснув як мильна булька. Не на базар ж іти торгувати. От і знайшли для п. Гладун, ще доволі “тепленьке” місце, де можна “покерувати”. Видно, що відчуття керівника не покинуло п. Гладун. На посаді директора видає ті чи інші накази. Цікаво, для кого вони призначені? Жодним словом не згаданий ніхто із співробітників: чим вони займаються, які досягнення в кожного. Без зайвої скромності п. Гладун сама себе призначила “єдиним генератором нових, креативних ідей задля розвитку музею”.  
Але єдине, як можна прочитати, що реально було зроблено – це підняття цін на вхідні квитки. Без посмішки не можна читати також те місце, де йдеться про фрески Б. Шульца. У свій час доробки Б. Шульца п. Радзієвський називав "мазнею", тепер вони стали "вагомими" (і через свою вагу також) експонатами музею, ще й досить дохідними. Гладун сподівається чимало заробити на заможніх закордонних відвідувачах. 
Без сумніву фінансова складова є важливою для будь – якої діяльності, але не має зводитися лише до неї. Таке враження, що музеї Дрогобича існують лише для іноземних туристів, що згідні заплатити ті, чи інші гроші за їх відвідування. Проте, як було згадано, музеї – це Храми історії і культури народів цього краю. І, на мою думку, ознайомлення з цими набутками молодого покоління, починаючи з початкових класів, має бути пріоритетним в діяльності музейного комплексу Дрогобиччини. Але це залишилось в п. Гладун десь на задвірках. Та й навряд чи буде цим займатись людина, яка відчула “смак” влади.