Ще дужче на останку ночі поспішався Парнас диктувати Тимофію філософський трактат. Посміюючись з нього в усю свою конячу посмішку. А Тимофій наярював на клавіатуру, намагаючись перевести думки дурили Парнаса в електронне чорнило. Саме тоді заспівав півень.  
- Куди? - закричав Тимофій, міцніше стиснувши вільною рукою хвіст Парнаса, що намірявся дременути. - Чекай-но, приятелю, це ще не все: я ж іще не подякував тобі. 
На цьому слові він налив коняці гранчака забодяженого спирту, і підсунув йому під пику. Бідолашний Панас хвицнув копитом по склянці та чкурнув навтьоки, як справжній мустанг, що його допіру осідлав ковбой, залишивши в кулаку у Тимофія жмут кінського хвостового волосу.