А ще отакево про роботу. Я нинікай знов був у церкві. Тамкай молодесенький вітець казав, жи вийде надвєр і буде гонив гет тотихво, шо скиглєт: "Слава Ісусу, людоньки добрі, йой, та дайте дітині на копійочку". Не видів, чи вийшов, бо ми якраз задзвонила мама, чи я у церкві. ТаК, я в церкві. Але м си там надиви: єдні знанатіло варіятскі баби так моцно цілюють брудну підлогу, гей би її не люди сталабали свойми мештами, а сам Христос щойно пройшов. Ну бігме. Якась стара пані так траснула ми перед вочи міщитьом, на яке мала стати на пацєр (аби, видиж, не замастити спідницю- шо, вна її потомкай не могла втріпати?), жи аж єм си спудив. А ще згадав, як єде гет не бідний пендзійонер, котрий туткаво, попри мою роботу, сторожує, дзвонит на саме Різдво в другій ночи і каже: "Йой, чуєш, та ти знаєш, який я богомільний, то я є на чуванньох, а ти би си подивив через паркан, чи тамкі в моїй території всьо ціхо". Я му повідаю, жи тоже міг би м бути на чуванньох, але я на роботі. А чо маю му задурно каждий раз слухатиси, якщо він дістає гедеж три тисічі нафтункової пензії і цалу тисічку зарплати- і йно по колєгах ходит (каже, жи позирає, крізь флєшку в кишени, чи вни не п"ют на роботі), а ще повідає, жи йому конче все тре кудись написати якусь прозьбу, аби там хтось комусь щось поміг. І тіж задурно. Отаківо, тіпа, й роботодавці, га? Ну чиста тобі франца- самі мушігіни.