Про багатство рідної мови 
 
Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому 1916 році.  
У купе першого класу швидкого поїзда Львів-Відень їхали англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки велись навколо різних тем. Нарешті заговорили про мови - чия краща, чия багатша і котрій з них належить світове майбутнє. Звісно, кожен почав вихваляти свою мову.  
Першим заговорив англієць: 
- Англія - це країна великих завойовників і мореходів, які славу англійської мови рознесли по всьому світі. Англійська мова - мова Шекспіра, Байрона. Діккенса та інших великих літераторів та вчених. Отже, англійській мові належить світове майбутнє.  
- Ні в якому разі. - гордовито заявив німець. - Німецька мова - це мова двох великих імперій Великонімеччини і Австрії, які займають пів-Європи. Це -мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Регеля. Канта, Вагнера, Гейне. І тому безперечно, німецька мова має світове значення.  
Італієць усміхнувся і тихо промовив:  
- Панове, ви обидва неправі. Італійська мова - це мова сонячної Італії, мова музики і кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською мовою написані кращі твори епохи відродження, твори Дайте. Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер. Верді, Пучіні, Россіні, Доніцетті та інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною в світі.  
Українець довго думав, нарешті промовив:  
- Я не вірю у світову мову. Хто домагався цього, потім гірко розчаровувався. 
Йдеться про те, яке місце відводять моїй мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що українська — мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, геніального поета Тараса Шевченка. Це лірична мова найкращої з кращих поетес світу — Лесі Українки, нашого філософа-мислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, зокрема і похваленими тут. Проте рідною, а отже, найбільш дорогою, Франко вважав українську... 
Нашою мовою звучать понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих... Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли би ви, скажіть, своїми мовами написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери? 
- Ні, ні. ні! Це неможливо, - відповіли англієць, німець, італієць.  
- Ось на ваших мовах це неможливо, а нашою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, звернувся він до німця. 
- Хай буде буква "П", сказав той. 
- Добре. Оповідання буде називатись  
 
ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК 
Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: "Приїздіть Павле Петровичу, - писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, - погостюєте, повеселитесь". Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під'їхали поважні персони - приятелі Паскевичів.. Посадили Павла Петровича поряд панночки - премилої Поліни Полікарпівни.  
Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пучіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора - попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: Портвейну, Плиски, Пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки підпечеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятись по Підгорецькому парку, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли ... Порослий папороттю придавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п'янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під пророслим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати.  
В купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу. Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати свого програшу…… 
Панас Столярчук, професор  
("Українська думка", Лондон)