Будь-яка допомога має бути адресною! пргматично це звучить буквально так: допомагай комусь лише тоді, коли тебе про це просять, а не наліво-направо. Десь і Інтернетах чимало публікацій і про споєних невідомо чим немовлят, котрі цілими днями сплять на руках у прохачок, і про занадто хитрих, котрі цілими днями белемки белемкають, а у них хтось мав би бути мало не Фрекен Бок, ті просять, аби їм студенти на сесію купили хоча б зо дві пачки паперу (з непрямим, але й так зрозумілим натяком- покласти до того паперу "пару паперів")... Прикривати благочинні покликання, де треба і де не треба, Богом і молитвами- чи не є це свідомим гріхом? Допомогти- не важко, але дуже часто це, крім шкоди самому собі, не приносить. Бо одразу всі перестають бути любими друзями- ще швидше, аніж у тебе самого порожніють кишені (від перемилосердя). Що заперечите?