Звична історія. Ледве втискуюсь у переповнену маршрутку. Молодь сидить. Старші люди стоять. 
 
Проїжджаємо повз церкву. Молодь хреститься. Потім студенти й учні знову вдають, що сплять, або так пильно вдивляються у вікно, відвертаючи голови від старих, що нависли над ними, ніби вгледіли інопланетян. 
 
Ця ж молодь носить вишиванки, ходить до церкви, співає українських пісень. Коли ми її втратили? Чому наші діти й онуки стали святениками? 
 
Відповідь до банального проста. Тому що старше покоління – святеницьке. У нас є релігія – нема віри. Маємо владу, яка дбає про власний зиск, а не потреби громади. Школа не виконує своїх функцій: замість виховання дітей на першому місці спостерігаємо виживання – учителів від скрути, приміщень від руйнації...