Вірш про дрогобич 
МІЙ РІДНИЙ КРАЙ ДРОГОБИЧ 
Дрогобич – місто моє.  
Розкинулось у підніжжі гори,  
Промислове було колись.  
А зараз – мов відлуння війни.  
 
Заводи гіганти були,  
Зараз страшно до них підійти.  
Мов – тіні,  
Предків стоять.  
 
Цегельний завод – мов “мара”.  
На трасі до Трускавця,  
Будинок такий із червоної цегли цілий.  
А скільки людей без житла.  
 
По дорозі як їхати на вокзал,  
Два садочки заросли у кущах.  
А скільки дітей у них підросло,  
Радості скільки у цих будівлях було.  
 
Зробіть придатним його для життя,  
Дайте сім'ям молодим,  
Багато-дітним, хоч старим.  
Зробіть радість якусь людям своїм.  
 
А скільки людей втекло від війни.  
Захистіть, приютіть, тепло щоб відчули вони.  
А скільки ще будинків таких у нас є.  
Вдихніть в них життя, і віддячить вам час.