Оце вже майже 10 років я є учасником "бойових дій" по маршруту "Стебник - Дрогобич". Якщо 5 років тому я просто мирилася і закривала очі на весь цей дурдом на колесах, то тепер кожного ранку, запихаюсь в наш рідний автобус (якщо те відро з гайками взагалі можна назвати автобусом), я, віруюча в Бога, психічно здорова людина, законослухна громадянка, готова взяти автомат і перестріляти всіх тих недорозвинутих, вічно немитих шоферів, які вдявляться за гривню, тих наших пільговиків, які в години пік їдуть в Дрогобич дивитись, чи часом не підросла ціна на ковбасу, і всіх тих, хто набиває кишені нашими важко заробленими грошима. Впевнена, не одну мене кожного дня переповнюють такі "позитивні" емоції. Кажуть, що хвилина сміху добавляє п'ять хвилин життя, а відстань між Стебником та Дрогобичем скорочує його вдвічі. Окреме спасибі авторові за статтю!