Пам‘яті 17-річного Героя України Назара Войтовича Матусю , я в Київ вже їду, Ти вибач , тобі не сказав. Ти вибач мені , моя ненько, Я за Україну повстав. Синочку, ти зовсім малий ще, Куди ж ти , дитино , верни! Матусю, якщо я загину , Ти тихо мене пом‘яни. Спасибі тобі, моя мамо, Що в школу водила мене І казочку на ніч читала, Цілунком будила мене. Вдягала сорочечку білу Або вишиванку мою , Казала : « Люби Україну, Історію знай ти свою.» А ти пам‘ятаєш , я бігав, На сходах я якось упав, Розбив тоді сильно коліно, А тато : «Козак ти !»- сказав. А як зовсім був я маленький, Я дуже боявсь темноти , Тулив до лиця свою щічку І плакав: «Матусю , це ти?» А якщо обід ти варила, То я біля тебе читав… Усе закінчилося , мамо, Господь мене в небо забрав. Синочку , а як же кохання, А як же невістка , онуки? Нікого матусю не буде , Лиш жовті троянди розлуки. Не плач , моя мамо рідненька, Калину мені посади. Я ангелом з неба прилину І прийду до тебе у сни. 
...ВІН був ровесником ваших дітей, і загинув за нас з вами, а ви ще про щось сперечаєтеся?  
 
Вдивіться в цей МИЛИЙ, ДОБРИЙ, ЛАГІДНИЙ, ЩИРИЙ..погляд і може тоді опамятаєтеся про що сперечаєтеся!