2014...літо...липень 
 
Століття вже котре переживаєм _  
І знов в скорботі рідна Україна,  
І мати на порозі витирає 
Скупу сльозу: «Вернись додому, сину!» 
 
Це не війна?. А що? Безглузда зґява? 
Кому приснився цей нелюдський жах? 
Коли дітей своїх вбивають... – в яму 
І на коліна... Новий падишах 
 
Іде до нас.Лукаво ...І сміється:... 
«Що можете? Нічого! Я ж кажу!» 
А ти із преси знову дізнаєшся... 
Чиюсь дитину у труні везуть .  
 
Та чи за це ти так страждала, Нене? 
Коли синів твоїх томили у ярмі,  
І слово рідне було обернене,  
Коли цвіт нації гнобили у тюрмі?! 
 
«ВЕЛИЧНИЙ ВІК», століття двадцять перше,  
Час технологій і мобільного звґязку... 
А ми співаєм ... «мій зелений верше...» 
І «Плине кача...»...знову здалеку