Чи не вперше на цьому сайті, дискусія про Іванишина набрала досить нестандартного і достатньо "політ"коректного виміру. Тим хто направду не знає всіх обставин пріснопамятного захисту його "докторської", варто взяти часопис "Критика", 2007, Ч. 4 (статті Г. Грабовича, Т. Гундорової, М. Гольберга, С. Пролеєва, Й. Петровського-Штерна, С. Захаркіна, Т. Кознарсьокого). Але якщо взяти відповідь самого автора (на жаль, Критика не захотіла її друкувати, її можна знайти в Інеті) то вже тоді "наймолодший" геній літературознавства, поїхав розумом від самолюбування: він уявив, що критика зробила його найпопулярнішим. Самолюбується й далі: наприклад, в ним же написаній статі про самого себе у Вікіпедії, в ним же організованих акціях памяті "татуся" (невизнаного генія) та ін. Цей його "самогеній" нагадує лише "самоанонізм", не більше.