Я був дуже дурним, коли минулого року пішов добровольцем у квітні місяці. Ми жили спочатку у Калинові, як ті собаки спали на гнилих матрасах (по черзі, бо був 1 матрас на 3 людини), їли то, що з дому дадуть чи місцеві давали. Автомат був один на 90 чоловік.  
 
Потім привезли якусь ще зброю, вже був 1 автомат на 13 людей. Почали нас на роботу ганяти, парк тіпа прибирати. Бухали всі кожний день, командири найбільше. Стрілили пару раз в мішень і погнали нас в АТО.  
 
Слава богу, в бою не були, але були недалеко (не можу сказати де). Їли добре - а сусідня частина не мали ні їсти, ні пити. Ми їм возили, ділилися. Ні зброї не було, ні броніків, ні касок - кожен мусив все собі сам купити, дістати, простити волонтерів чи що. Командування на нас насрало. Сепари наших били, а нас кожна частина була ніби на острові, ніхто нічого не знав. Деколи і мобільні заставляли виключати, то сиділи і думали, чи не накриють нас зараз.  
 
Пару раз були дома, по пару днів. Осінню знов там були. в зоні. форми теплої не бачили, там до перших морозів в літньому ходили хлопці- а по телевізорі показували все наоборот.  
 
Ніби і не воювали - але пару своїх похоронили. То підстрелять когось, то на фугас попали, то на розтяжці. дуже невесело, скажу вам, свого друга по частинам у мішок збирати.  
 
Дуже тяжко нас демобілізували, аж коли ми пригрозили непокорою.  
Рік часу коту під хвіст. Тисячі грошей потрачено своїх на форму і всяке інше. Пару раз в ратуші дали трохи грошей і все.  
Земельних ділянок нам не бачити, як своїх вух.  
 
Минулого року я був дуже дурний і патріотичний.  
Якби зараз мене вернути в той час - в житті не пішов би добровольцем.  
Нехай пропаде пропадом той лугандон, і АТО, і наша влада всі разом.