Для випускників свята немає, оскільки у країні триває неоголошена війна, більшість з нас згідні з тим, що організовувати свята у часи війни як мінімум неетично. Але поясніть мені чому випускники, які усі шкільні роки мріяли як будуть йти по площі, нарядні, щасливі і радісні, розуміють, що зараз не час для святкувань, а коли до нас завітало декілька поляків, ми готові забути про Героїв, які, рятуючи нас з вами, вже ніколи жодного свята не відсвяткують, оскільки одні уже на Небесах, а інші залишились інвалідами до кінця своїх днів. Надзвичайно прикро, що, вшановуючи пам"ять наших Героїв ми ллємо гіркі сльози втрати і співчуття, а потім так швидко забуваємо про це. І проходячи по Площі у ці "Дні Європи" мене охопив правидний гнів! Так, інтеграція до ЄС є важливим аспектом розвитку нашої країни, але ж невже палатки з дешевими сувенірами і медовухою - це Європа? ! Розумію, коли діти з особливими потребами із "Надії" продають сувеніри, і гроші, які вони отримають, стовідсотково підуть на добрі справи. А скажіть чи хоч один із тих підприємців з сувенірами і медовухою, хоч десятку з виручених коштів пожертвували для АТО? Чи для тих же дітей з "Надії"? І останнє: а чи бачили наші високоповажні гості ЩО коїться буквально за кілька метрів від Ратуші? Не водили їх на екскурсію трохи нижче сцени, де молочні продукти продають прямо із землі, а самі продавці тонуть у вічно неприбраному смітті такого "Європейського Дрогобича". Прикро і боляче, що усі ми так щиро прагнучи стати істинно європейською державою, покладаючи на це життя своїх синів, все ще не зрозуміли, що велике починається з малого. Почніть з себе, будьте людьми, а не лицемірами, як показали "Дні Європи". Ховаємо Героїв - очка потупили і плачемо, а на другий день Ратуша сказала - Свято! І ми, як вівці, забувши про Всеукраїнське горе, біжимо пити медовуху. ДУЖЕ ЖАЛЬ.