Цей вірш він нам теревенив ночами і днями в гуртотжитку.  
 
"Бій відлунав. І червоні знамена 
Затріпотіли на станції знов.  
І до юрби полонених 
Сам комісар підійшов.  
 
Аж до кісток пропікає очима.  
Хлопці стоять перед ним, як мерці.  
П’яно хитається смерть перед ними,  
Холодно блима наган у руці.  
 
"Є гайдамаки між вами, я знаю,  
Кожного кулі чекає печать! " 
Стиснуто зуби в останнім мовчанні - 
Всі полонені мовчать.  
 
"Всі ви такі ж, як і я, чорнобриві - 
Шкода розстрілювать всіх.  
Гляньте навколо - і сонце, і ниви. " 
Відповідь - сміх.  
 
"Ну так пощади не буде нікому!  
Вас не згадає замучений край! " 
Вийшов один і сказав комісару: 
"Я - гайдамака. Стріляй! "