Сумно це все. Прочитаєш і розумієш, наскільки влада далеко від народу, від потреб людей. Наскільки думає і живе лише для себе. Живе в якомусь ірреальному світі, де сама собі намалювала, як має бути, щоб не потурбувати себе. Владо, представники партій, котрі також рвуться до влади, представники жіночих організацій і просто небайдужі. Вам коли-небудь довдилося переступати поріг онкології дрогобицької? Не дай Бог, звісно, але від того ніхїто не застрахований. Переступіть. І ви вжахнетеся. Лікарня, ця юдоль страждань, принижень, печалі і безнадії, в страшному стані. Справді безнадії. Бо попри те, що ви терпите страшні болі, не маєте сили ні на що, грошей на ліки, вам не залишають ніякої надії. Онколога додому викликати неможливо. Вам кажуть: приймайте обезболюючі. І все. Онкохворих не лікують. Їм дають право доживати в муках. Лікарня страшна. Бруд, на ліжках матраци закривавлені, постіль як із смітника, бруд на підлозі, вікнах, відсутність елементарних умов: при тім, що там лежать гінекологічні та урологічні хворі, підмитися нема де. Помити голову нема де. Вікна в туалеті заклеєні цератами. Це при тому, що такі гроші хворі платять за операції, та й такса на прийомі є. Якби хоча б за тиждень ці гроші йшли на лікарню, то все сяяло б, було б хоча УЗД, апаратура, належне харчування. Хоча б появилося щось нове та чисте: вікна, ліжка, столи, стільці, якісь умови. То про які грамоти може йти мова? Кому? Лікарям, які тобі нічого не пояснять, не поговорять, не зроблять нічого для того, щоб таки лікувати. Які думають лише про себе, свою виручку та мають гроші на вілли, машини, курорти. І не лише в онкології таке. Огляньтеся. Світ став бездушним до людського болю.