лобуряко, твоє щастя в тому, що в свій час відкосив від служби, бо заплатив бабло, таким чином не був призваний на ту кляту брехливу війну. Не всі мали таку змогу, от вам і -хочем жити не так, ні ми будемо все життя жити в гамні, бо більшість з нас гімнюки, котрі в скрутний для нас усіх час не задумуючись запхне ножа в спину, ше й втішиться. Скажу тобі по правді, нехай ніколи не відчувають твої рідні ту біль, котру щодня відчувають рідні тих, хто сьогодні там, і носять то тавро атовця. Бо не знають твої рідні, що таке ЧЕКАТИ, чекати дзвінка, почути голос сина чи чоловіка. А більшість з тих таврованих атовцями і не підозрюють, що у рідному місті їх ненавидять люто, ше й готові забити до смерті, тут, свої, всі такі ніби патріоти.