Не лише не погоджуюсь, а категорично заперечую.  
Для того щоб дисткутувати на цю тему рекомендую прочитати дослідження про права українців щодо вживання рідної мови в органах держав­ного управління та судах Австро-Угорщини К. Левицького, В. Лукича (Володимира Левицького) Ю. Семигинівського, М. Здерковського, професора права С. Дністрянського.  
 
Мовне питання Австро-Угорщини ргулювала ст. 19 Конституції, прийнята 21 грудня 1867 р. яка проголошувала: «Всі наро­ди держави рівноправні й кожен нарід має непорушне право берегти й розвивати свою національність і мову. Держава визнає рівноправність усіх вживаних у краї мов у школі, уряді та приватному житті. В краях, де живе кілька народів, мають бути прилюдні установи навчання так уладжені, щоби кожен з тих народів одержав потрібні засоби для науки в своїй мові без силування до вивчення другої краєвої мови» 
 
Ваші міркування спростовуються протоколами засідань Галицького крайо­вого сейму у Львові та додатками до них із проектами нормативних актів. У них засвідчено хід дискусій щодо використання української мови на засіданнях сейму та в органах державного управління Галичини в з 1861 до 1918 р.  
Дійсно більш вживаною була німецька мова, як мова панівного класу, мова політичних еліт, мова центральних органів державної влади і збройних сил, а також засідань Австрійського парламенту.  
Крім цього цісарський патент № 260 від 27 грудня 1852 р. , яким було визначено, що «німецька мова є мовою оголошуваних законів у Віснику законів держави, німецький текст закону, який є виключно автентичним, і постановляє, що вказаний вісник виходить лише німецькою мовою, а переклад крайовими мова­ми має бути надрукований в крайових урядових вісниках».  
 
5 червня 1869 р. , було прийняте розпорядження №2354, згідно з яким поляки і українці мали одинакові права щодо вживання та використання своїх мов на теренах Східної Галичини. Розпорядження Міністерства юстиції від 9 липня 1860 р. №10. 340. визначало, що в судовому окрузі Галичини та Буковини, який належить до Львівського апеляційного суду, польська і руська мови є «краєвими мовами», тобто мають рівнозначний правовий статус.