Хто не пропив- у того не пропало,  
Не тіштеся, пів-зрадники, із тих,  
У кого зранку, наче щось там- встало,  
А під обід- все висохло, й- на жмих!  
 
Таких вас- аж занадто-забагато,  
Мов самозаколупаних тварюк,  
То не для вас провадить небо свято  
Всіляких вишиваних псевдо-злук.  
 
І не для вас майбутнє здобували 
В лісах, в окопах, й між Дніпра-води 
Усе, що перемогою назвали, - 
І прабабусі ваші, й прадіди.  
 
Напевно, синь весняна- з піднебесся 
Вплела немов- в літопис поколінь 
І жмут добра, і оберемок честі,  
І вашу, псевдопатрійотну, тлінь.  
 
Аби на землю теплими дощами 
Рясніло небо з-під травневих брів,  
І щоб були ми всі- чоловіками,  
Котрих Господь такими сотворив!