Страх чи байдужість: чому Лішнянська громада приймає все? |
|
| Останні новини Дрогобича | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Написав(ла) Іван Торський | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| 23.03.2026 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Складається враження, що в Лішні та Монастир-Лішнянському, де проживає близько 2 800 людей, критично бракує не ресурсів – бракує хребта. Власної думки, позиції, голосу. Бо значно легше мовчати і слухняно кивати, ніж сказати: «Стоп, це неправильно».
Натовп зручно вести, особливо коли його ведуть професійні ляльководи, які роками тренувалися тягнути за нитки.
Невже за це сьогодні гинуть наші сини, чоловіки та батьки, щоб тут, у тилу, панувала тиша страху і зручного мовчання? Щоб ніхто не насмілився сказати владі: «Ви неправі. Ми маємо іншу думку. Ми хочемо, щоб було краще для громади, а не для вашого вузького кола інтересів»? Бо правда проста і неприємна: для військових ЗСУ у бюджеті грошей «немає», зате на премії для державних службовців – є. І не просто є, а такі, що викликають цинічну посмішку навіть у тих, хто звик до безкарності. Гроші знаходяться на все окрім того, що справді болить громаді. І це вже не недбалість. Це система…
Сьогодні, під час війни, створено зручну ширму: не смій критикувати та висловлювати свою думку, бо одразу отримаєш у відповідь:
▪️ «ухилянт»,
▪️ «іди воюй»,
▪️ «а чому ти не на війні»,
▪️ «а ти хто такий»,
▪️ «в тебе хтось воює чи загинув, щоб рот відкривати?»
Це не аргументи – це спроба заткнути рота. Маніпуляція на крові. Бо повага до військових – це не мовчання. Це якраз чесність, принциповість і вимогливість до влади тут, у тилу.
Люди, схаменіться! У кожній п’ятій сім’ї вже хтось зараз на фронті. У кожній четвертій – біль втрати. І це не статистика – це наша гірка реальність. І якщо ми далі будемо мовчати, то скоро ця війна прийде в кожен дім без винятку.
Але замість єдності нам підсовують дешевий режисований піар.
Місцева влада споруджує «Алеї пам’яті». Так, це правильно і так має бути. Проте вони мали би бути святим місцем для родин загиблих героїв, натомість вони чомусь перетворюються на декорації для фото і майбутніх виборчих кампаній. Бо коли влада справді шанує загиблих – вона спочатку робить все для живих:
▪️ для тих, хто зараз тримає фронт;
▪️ для їхніх родин;
▪️ для їхньої підтримки.
P.S. Дивлячись на вчинки голови Дрогобицької ОТГ Тараса Кучми і його оточення, складається враження, що турбота про військових найкраще виглядає саме в об’єктиві камери і в десятках хвалебних дописів в соцмережах. Бо там вона красива, правильна і вигідна. А от поза кадром – занадто часто порожня.
Звертаюсь не тільки до лішнян, а й до жителів усієї Дрогобицької територіальної громади: прийшов час перестати бути масовкою в чужому спектаклі.
Час перестати боятися. Бо мовчазна громада – це не сила. Це ідеальний ґрунт для зловживань.
Робімо висновки. І бажано, поки ще є кому їх робити…
З повагою, Іван ТОРСЬКИЙ Переглядів: 665
Додати коментар
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
© 2008-2026 Дрогобич Інфо → (сайт працює 6696 днів)


