Один вихідний на тиждень: як у Дрогобичі готують спортсменів для національної збірної з шосейного велоспорту

У Дрогобичі шістдесят дітей тренуються у спеціалізованій дитячо-юнацькій школі олімпійського резерву «Медик», база якої розміщується в приміщенні колишньої котельні. Попри це, 25 років велошкола підтверджує спеціалізований статус і готує спортсменів  для національної збірної, конкуруючи з командами з великих міст та областей країни. Більше – у матеріалі Суспільного.

 

17-річний Артур Стеців почав навчання у велошколі у 12 років. Тоді з ним у групі починало займатися ще 26 дітей. «У моєму селі, де я проживаю, в Унятичах, набирали дітей у групу велоспорту. Коли мені дали перший велосипед, а це був совєтський, старий шосер, я був у шоці. Інше кермо, інші гальма, інші перемикання, колеса великі. З тих дітей, що зі мною прийшли, більше ніхто крім мене не тренується», – каже хлопець.

 

 

Директор велошколи Павло Попович розповідає, що під час одного з тренувальних заїздів після дощу дорога була мокрою, і двоє підлітків, серед них Артур, на швидкості вилетіли з траси, внаслідок чого хлопець отримав садна та подряпини. Павло Попович привіз хлопця додому. Чоловік каже, найбільше переймався за реакцію батьків, адже зазвичай у таких ситуаціях дорослі влаштовують паніку й можуть заборонити дітям займатися спортом. Проте сім'я поставилася до ситуації з розумінням, а сам Артур стояв і посміхався.

«І на другий день він був на тренуванні. Розумієте? І я зрозумів, що там є бойовий характер і правильне виховання сім'ї», — мовить директор Павло Попович.

Сьогодні Артур Стеців – сьомий вихованець в історії СДЮШОР «Медик», який представлятиме Україну на чемпіонаті світу. Він братиме участь у змаганнях на треку серед юніорів у складі національної збірної. 

Хлопець розповідає, що його день починається о шостій ранку. А за тиждень Артур проїжджає по 500-600 кілометрів.

«Півтори години – це просто покататися, щоб відновитися, замість відпочинку. Є об'ємне тренування, його потрібно їздити один раз на тиждень, на початку сезону майже весь час 4-5 годин просто їздити. І бувають менші тренування, 2-3 години, але з якимись роботами», – каже Артур.

 

 

За його словами, під час робочого тренування на трасі він їде зі швидкістю у середньому 35-36 км/год, а під час тривалих виїздів за супроводжуючою машиною середня швидкість може сягати 42 км/год. Втім, хлопець каже, що звертає увагу не на цифри спідометра, а на вимірювач потужності.

Хлопець зізнається, що бувають моменти, коли втома накопичується настільки, що здається ніби сил більше немає. За літо вдома він був близько трьох тижнів, проїжджаючи змагання у Києві, Львові, Словаччині, Німеччині, Туреччині.

«Зараз їду в Угорщину, а звідти одразу лечу в Бельгію на Чемпіонат світу, а потім в Італію до 15 вересня», – розповідає Артур.

У юніорський період, мовить Артур, на змагання доводиться відбиратися з командою, інколи відкладаючи власні амбіції заради спільного результату.

«Ми домовилися з хлопцями, що між нами не така велика різниця в силі – просто не заважати один одному. І все. Який сенс виграти мені всі гонки, якщо я можу одну гонку не заважати, і ми поїдемо вдвох чи втрьох на чемпіонат світу», – мовить юніор. 

Спортсмен розповідає, що після тренування йому важливо відновитися: він робить вечірню розтяжку, роботу з роликом та масаж. У єдиний вихідний прокидається без будильника і відпочиває з сім'єю біля води на озері чи в басейні. Хлопець каже, попри постійні поїздки намагається не втрачати зв'язок із друзями, які не пов'язані з велоспортом, спілкується з ними через соцмережі.

 

«Спорт – це моє»: Артур Стеців про майбутні плани

 

Після закінчення 9 класу Артур Стеців вступив до Дрогобицького фахового коледжу нафти і газу, де з другого курсу перейшов на індивідуальний графік навчання. У майбутньому, каже, прагне пов'язати своє життя з професійним спортом та іноземними контрактами.

«Коли ти підписуєш контракт зі світовим клубом... , у юніорах не дають зарплату, а в андерах уже є, від п'ятдесяти тисяч доларів на рік, може бути і двісті, залежно від того, як ти їдеш. Тобі дають три велосипеди: два шосейні й один для гонки з роздільним стартом, а також повне екіпірування», – каже хлопець.

За словами директора, вихованці СДЮШОР можуть продовжувати тренування до 23 років, після чого найуспішніші мотивовані спортсмени можуть отримувати контракти в професійних клубах.

«Велоспорт дуже дорогий інвентарем, харчуванням, медикаментозним забезпеченням. Такі можливості мають іноземні клуби. Лиш одне колесо для гонки на закритому треку, тільки не втратьте свідомість, коштує півтори тисячі євро», – каже Павло Попович.

За його словами, має бути спеціальний інвентар для досягнення відповідного результату. Тому на розпродажах і через приятелів шукають можливість для велошколи придбати професійний інвентар, вживаний, але дешевший.

 

Умови та буденність велошколи «Медик»

 

Павло Попович працює на посаді директора майже двадцять років. Розповідає, все починалося з міського аматорського гуртка, який заснував Ігор Романишин у 1974 році. Пізніше засновником велошколи стала профспілка медиків, завдяки чому заклад отримав назву «Медик», яку вирішили зберегти як історичну назву закладу.

За словами директора, оптимальний вік для початку занять – 11-12 років, хоча тренери охоче беруть і молодших дітей. З ними працює тренерка, майстриня спорту Анастасія Бойко (Дуб).

«Для наймолодших вона тренер-викладач, нянька, мама, бабця, екскурсовод, фотограф – семеро в одному», – мовить Павло Попович.

Старшим тренером є Володимир Савчин. До тренерського складу також приєдналася колишня вихованка, призерка Ліза Ветриченко.

79-річний співзасновник велошколи «Медик» і тренер на громадських засадах Леонід Іванців нині працює єдиним механіком. За словами директора, чоловік самостійно опанував ремонт сучасних гідравлічних велосипедів і володіє навичками, завдяки яким може зібрати один повністю робочий велосипед із п'яти старих.

Тренування проходять цілорічно на шосейних велосипедах, байках чи в спортзалі – шість днів на тиждень з одним вихідним у вівторок.

«Чому не неділя? Тому що в неділю менший рух транспорту, ми їдемо по трасі і тренування довше. Але тут діти втрачають, бо вони не проводять з сім'єю час», – мовить Павло Попович.

За словами директора, навчання у спеціалізованій школі олімпійського резерву безкоштовне, та попри статус комунального закладу, можливості місцевого бюджету обмежені через пріоритетність садочків і шкіл. Школа намагається забезпечити учнів шосейними велосипедами та екіпіруванням. Роками допомагали у цьому колишні вихованці, які зробили професійну кар'єру у відомих світових клубах.

 

 

Директор розповідає, додаткові професійні гаджети – велокомп'ютери, датчики потужності чи пульсометри – вихованці вже за власним бажанням купують самостійно, інвестуючи у власний розвиток.

База дрогобицької велошколи займає приміщення колишньої котельні. За словами директора, вони самостійно замінили вікна та підлогу в спортзалі. Капітальний ремонт за державною програмою «Велике будівництво» відклали через початок повномасштабної війни.

Цього року школу знову офіційно визнали спеціалізованою на наступні 4 роки.

«У фінансовому плані важко змагатися з Львовом, Києвом, де є вищі фінансові ресурси. Попри те, ми не просто виживаємо, ми на рівні і наші діти змагаються. Наші діти є в збірній України. Статус спеціалізованої школи олімпійського резерву за гроші не купиш. Його треба заслужити результатами, вихованцями у збірній та роками важкої праці», – мовить Павло Попович.

За словами директора, щоб популяризувати велоспорт і здоровий спосіб життя, вихованці та тренери СДЮШОР «Медик» беруть участь у міських велопробігах і велопрощах. Крім того, тут ремонтують велосипеди, які благодійні фонди передають ветеранам на реабілітації, групам здоров'я при парафіях та всім, хто їх потребує.