Помер Боцман

Надрукувати
Плітки
Написав(ла) Анатолій Власюк   
24.02.2011
Тюрма Відійшов у Вічність Олександр Некрасов - Боцман, як кликали його знайомі. Він відсидів парканадцять років за гратами, але не втратив відчуття справедливості. Боцман ненавидів мєнтів і з повагою ставився до міліціонерів, яких залишилися одиниці в органах внутрішніх справ.

Він допомагав чим міг тим, кому справді потрібна була допомога. Або з ким несправедливо поступили. Моральний авторитет Боцмана ніким не ставився під сумнів. Щоправда, під кінець його життя, коли правила гри й ситуація змінились, а до влади прийшли відверті бандити, цей авторитет уже не давав майже ніяких результатів. На зміну романтиці зеківського життя прийшов цинічний прагматизм можновладців, які вже давно мали сидіти у в’язницях набагато більше років, ніж присудили покійному.

На похорон Боцмана в Трускавці прийшло багато колег і знайомих, а можновладців, яким він свого часу допомагав і які знали про його смерть, помічено не було. Що ж, як кажуть, кожному - своє...

Боцман забрав з собою в могилу велику таємницю власного життя, про яку так і не повідав нікому. Чимало людей питало в нього, що з ним. Він лише сумно всміхався...

За життя Боцмана дурили, як малу дитину. Один і так багатий чоловік за його гроші зробив у Дрогобичі великий бізнес, а потім утік до Америки. Віддає гроші й досі. Мабуть, полегшено зітхне, дізнавшись про смерть Некрасова.

А ще Боцман якось придбав собі автомобіль і тішився покупкою, як мале дитя. Машина нагадувала мерседес Штірліца, але була пофарбована у червоний колір. Саша їздив нею і безкоштовно підвозив усіх, хто бажав.

Останнім часом він страшно пив. Зрештою, горілка й звела його до могили. Відмовило серце. Ніхто з нас не зумів його зупинити в цьому безумстві...

Переглядів: 10780

Коментарі (39)
 
До автора: 
Ви напевно вже зовсім з глузду зїхали або перемерзли, абсурд ... 
Вам, що немає про що більше писати?
Рейтинг: 6+ -3-
 
, 09:24 24 лютого 2011 р.
 
Якщо автор пише, то він знає про що. Мені зрозуміла головна думка викладеного у цій статті - наші можновладці роблять численні ганебні злочини, але чомусь в буцегарню не потрапляють. А Боцман, як переступив закон - то і відсидів своє. А те, що він був доброю і не байдужою людиною, знає більшість людей.Царство йому небесне, вічний спокій душі.
Рейтинг: 3+ -2-
 
Scar, 09:50 24 лютого 2011 р.
 
Амінь.
Рейтинг: 2+ -1-
 
maxt_t, 11:58 24 лютого 2011 р.
 
Знав особисто Олександра. Без сумныву, порядним був чоловіком. Не скурвився, коли на початку 90-тих бал правили в Дрогобичі рекетири. Де вони сьогоднІ?. Мав загострене відчуття спаведливості. Ніколи ныіму ны на що не жалівся, хоча мав нелегку долю. Царство йому небесне. Молодець, Анатолій, що написав про Боцмана - Сашу Некрасова.
Рейтинг: 1+ -4-
 
Олександр, 12:34 24 лютого 2011 р.
 
Я не сиділа, але ментів теж, як більшості наших людей не люблю.  
Людини цієї не знала. Але ця інформація здається мені зовсім не лишньою, а навпаки може вона комусь була дуже потрібна.
Рейтинг: 1+ -3-
 
а.с., 14:17 24 лютого 2011 р.
 
Багато років знала Боцмана, тому дякую автору статті.Стаття правдива, доброзичлива і не анонімна.
Рейтинг: 1+ -3-
 
дрогобичанка, 17:37 24 лютого 2011 р.
 
Вічна йому память.
Рейтинг: 1+ -1-
 
Дедушка, 20:56 24 лютого 2011 р.
 
Ера милосердя 
«Я суспільству ще віддаю! » 
«— Марі, за останні три роки ви не мали жодного такого приступу. 
— Отже, я здорова. 
— Ні, звичайно. Але це не має жодного відношення до вашої хвороби. В дисертації, яку я пишу для Академії Наук Словенії…, я намагаюсь дослідити так звану "нормальну" людську поведінку. …Ця нормальність є лише результатом певного консенсусу, — тобто більшість людей погоджується, що щось слід вважати нормою, і це щось стає нормою…  
Іноді норма усталюється, бо загал звик вважати, що вона має бути саме такою. Ось вам… приклади. Ви часом не цікавилися, чому букви на клавішах друкарської машинки розташовані у певному порядку?.. Перша машинка була винайдена 1873 року… і мала поліпшити каліграфію, але тут виникла проблема — якщо хтось друкував надто швидко, клавіші чіплялися одна за одну, й машинка зупинялася. Тоді Шоулз і впорядкував клавіатуру за принципом "QWERTY". Клавіатура друкарських машинок і комп'ютерів була задумана так, щоб люди могли друкувати не швидше, а повільніше, розумієте? Якщо ви зміните порядок літер, ніхто не купить вашої продукції." 
Якось в одній із книгарень мені впала у вічі невелика книжечка відомого бразильського письменника Паоло Коельйо "Вероніка вирішує померти", уривок з якої й наведено напочатку. З цікавості перелистала кілька сторінок. Переді мною відкривався світ божевільних. І, о, диво: то був зовсім не такий дикий світ, яким ми собі його звикли уявляти. Відтоді я, часто буваючи в цій книгарні, перечитувала якийсь уривок. Було неабияким інтересом «розтягувати задоволення», переосмислюючи опісля отриману інформацію, хоч цілком могла би подужати невеликий роман за одну ніч. Й аж трохи згодом, після розмови з героєм моєї подальшої оповіді, придбала цю книжку.  
"…Кожна людська істота є унікальною… Одначе суспільство завжди нав'язує нам колективну модель поведінки, і люди ніколи не перестають дивуватися, чому вони мусять поводитися так, а не інакше. Зрештою, вони просто звикають до цього, — як звиклися з думкою, що клавіатура "QWERTY" є найліпшою зі всіх можливих. Чи ви у вашому житті стріли бодай когось одного, кого цікавило б, чому стрілки годинника рухаються саме в цьому, а не в іншому напрямку?.. А якби це когось і зацікавило, то у відповідь він, мабуть, почув би: "Ти божевільний! " 
Божевільний 
Це тавро до Ореста пристало міцно. Хоч ще не так давно, років із десять тому, він, як непересічний музикант, грав у весільних гуртах, співав у хорі, писав пісні, кілька з яких додали слави дуже відомому творчому колективові. Вважався він тоді чи не найсильнішим басом міста, виступаючи на численних імпрезах. Чи то кон'юнктура, чи неадекватна Орестова поведінка, чи ще щось (казали, що музикант не може бути хористом) "сприяли" тому, що його місце в цьому колективі нині посідає інший не менш басовитий. Та що цікаво: як виступав колектив у Львові, то не погордували Орестом.  
Звичайно, репутація п'янички (чого гріха таїти: любить Орест знічев'я перехилити чарчину) та навіть наркомана може попсувати імідж міських небожителів від мистецтва. Хоч кримінал за буцімто вживання цієї отрути на нього скинули задарма: міркує, що так додали собі правоохоронці балів за розкриття справи, вважаючи, що, як неосудний, Ільчук не особливо від того й постраждає. А хто заглядав, що коїться на душі цього гордовитого, нехай і неохайного чи й не завжди тверезого чоловіка? В гумових тапках на босу ногу, нехтуючи зимовою холоднечею? Що, можливо, криється за всім цим спротив усталеному черствому світові з його дикими законами, байдужістю й замкнутістю оточуючих.  
Його світ був особливим 
Каже Орест, що якби ще мав ту хоч когось із родини… Клас, в якому колись навчався малим — елітний, змагатися з лідерами йому було не до снаги: вже тоді вирізнявся своєрідним поглядом на прості речі. "Мені би корисною була індивідуальна освіта, навіть екстернатна, але хто тоді на це зважав? Ось про Леніна свого часу з гордістю переповідали, що він екстерном закінчив університет. Очевидно, й у нього були особливі потреби. Зрештою, кому з геніальних людей не була притаманна дивакуватість — аж до певного хворобливого стану? А в школі мене принижували, і я думаю, що індивідуальне навчання дало би мені більше користі. З цих же причин я не відвідував музичної школи, хоч тато був хорошим музикантом. Він брав сопілку й грав мамі, вчив і мене грати на баяні, але я копнув ті ноти і заграв по-своєму. Мама була висококласним кухарем, навчалася у Львові. Жалію, що доля так розпорядилася: померла восьмирічна сестричка, скоро не стало неньки. Батько був дуже оригінальною людиною, мав дві освіти, працював у сфері культури. Казав мені, що я не зможу так, як він: настала інша епоха, в якій для калік нема місця. В цьому світі я й справді бачу лише насильство. Вчитися мені було нецікаво, хоч і поступив до інституту. Протягнув два семестри і зрозумів, що не зможу далі, хоч і досі пам’ятаю всі фізичні закони, але це здається нині мені белетристикою. А в армії не дослужив один місяць: мене комісували з невтішним діагнозом… Тато викладав випивав, але то була частина його роботи. Коли він перед смертю догорав, то наказав віддати медсестрі п’ять гривень, щоб на тому світі не мав боргу. Він ніколи просто так не говорив. То була дуже мудра людина, я аж тепер його розумію." 
Я — людина тонкого смаку 
Відтак Орест заглиблюється в роздуми про доцільність будівництва андронного колайдера. Розповідає, що таке чорна дірка, проводить аналогію з книжкою "Крах інженера Гаріна" Олексія Толстого, що досі дивує розповідями про якусь теплову енергію: він щось передбачав, але не мав уяви, що таке лазер. Роздумує про роль небесного світила та його відстань до Землі, швидкість світла. Дивуюся його обізнаності в різних сферах, особливо — в мистецтві, музиці. «Я, каже, що-небудь слухати не буду: я — людина тонкого смаку». Дивується, що не знаю усіх фільмів Гайдая. А далі ми сміємося, згадуючи репліки героїв Нікуліна, Віцина та Моргунова: “баркаварлі курзал” — «приятного аппетита», «бамбарбія куркуду» — «если вы откажете — вас зарежут», «да будь проклят тот день, когда я сел за баранку этого пылесоса, недаром говорил великий мудрый Абу Ахмет Ибенбей: запомни — один Аллах знает, куда девается искра внутреннего сгорания». Орест згадує «Діамантову руку», гру Папанова, Миронова зі словами: «Так, великі були артисти…».  
Чому мінтяра мені підкинув наркотики? 
— Давай, поговоримо про Жеглова з фільму «Місце зустрічі змінити не можна». Як ти його розумієш? Я в молодості дуже захоплювався Жегловим, але тепер я його сприймаю як антипод Шарапова: чому він підкинув Кірпічу… Чому мінтяра мені підкинув наркотики? «Он никакой не вор! ». Цей твір мав називатися «Ера Милосердя», і ми вірили, що бандитизм перейде, і люди стануть добрі. Як казав згодом артист Володимир Конкін, який і зіграв Шарапова, що вони робили фільм про еру милосердя, а її зараз нема. І люди цього не розуміють…  
«— А знаєш ще одну річ?— запитала Вероніка. — Діва ніколи не зважала на те, що про неї думають інші. Уяви, якби вона мусила кожному пояснювати, що таке Святий Дух! То вона нічого і не пояснювала б, просто сказала б: «Так воно є! » І що, по-твоєму, вона почула б у відповідь? 
— Що вона божевільна! »  
Записала Людмила СТРАЖНИК.
Рейтинг: 2+ 0-
 
, 21:15 24 лютого 2011 р.
 
2 Людмила СТРАЖНИК-а не краще вам заслати нам цілу статтю?
Рейтинг: 2+ -1-
 
макс, 21:20 24 лютого 2011 р.
 
Спасибо автору за статью! пожалуйста пишите побольше! именно про жизнь простую, более доступную и интересную, чем про ремонт в театре и всяческие чиновницкие глупости, для простых людей это бестолково а интересно только чиновникам...
Рейтинг: 0+ -1-
 
Таня, 22:06 24 лютого 2011 р.
 
..и вечная ему память. :sigh
Рейтинг: 1+ 0-
 
Таня, 22:07 24 лютого 2011 р.
 
Все що написано , то цілковита правда, нехай земля йому буде пухом!
Рейтинг: 1+ -2-
 
, 22:12 24 лютого 2011 р.
 
Вічна память
Рейтинг: 1+ 0-
 
!!!!!!, 23:02 24 лютого 2011 р.
 
І справді бандити прийшли до влади, розкрадають Дрогобич, без взяток нічого не роблять, а в тюрмах не сидять! Комуністів при владі на нари!
Рейтинг: 3+ 0-
 
Іван, 06:34 25 лютого 2011 р.
 
Земля пухом. та вічная память ! А комент Люди направду вартує окремої статті. Написано з душею і від душі. Продовжуйте, чекаємо !
Рейтинг: 1+ 0-
 
, 19:03 25 лютого 2011 р.
 
Анатолій Власюк Ви до СУДУ НЕ БОЇТЕСЬ ПО ПАСТИ?
Рейтинг: 2+ -2-
 
))))))))))))))))), 14:48 26 лютого 2011 р.
 
Не доводилось знати Боцмана, але Власюк гірно, з душею передав світ покинутої всіма людини. Трагізм людини, незаслужено зневаженої, чия доля могла скластися інакше, якби поряд були такі близькі, щоб не дали йому зламатися. Скільки таких серед нас? І то великий алант-не дати людині зламатися!
Рейтинг: 0+ 0-
 
, 21:09 26 лютого 2011 р.
   
?????????, 16:12 27 лютого 2011 р.
 
А сейчас, среди жёлто - голубой банды есть порядочные и справедливые? Хотелось бы знать о них при жизни...
Рейтинг: 0+ 0-
 
Игорь, 17:28 27 лютого 2011 р.
 
Нехай пробачать мені читачі "Дрогобич Інфо" та автори одного українського сайту, з якого давно копіював цю статтю, але не міг не відгукнутися на статтю Анатолія Власюка, а так само і на деякі коментарі. Тому, якщо Адмін не заперечуватиме, пропоную прочитати коротке оповідання, автором якого є Орест Форко. 
 
 
 
- А давай на ньому попробуєм – Максим покрутив куплений в заводських роботяг кастет і показав Толі на бомжа, що розбирав сміттєві мішки коло мусорних баків. 
 
Та за нєх**, – Толік сплюнув під новенькі «найки» і гаркнув: 
- Слиш, бомжара, сюда ходи!  
 
Іван Васильович Милославський насторожився, однак вдав, що не почув. Це розізлило надміру розвинутого для своїх літ хлопчину та явного лідера цієї компашки. 
 
Ти не чуєш, бл**ь?, - він підбіг до старого і почав гамлесити його куди попало. Кастет миттю розсік брову, наступний удар зніс бомжа з ніг. Друзі також включились в процес. Тіло невміло пробувало ухилятись від трьох пар ніг та скрутитись в клубочок, однак врешті затихло розпластаною плямою з брудно рожевими підтьоками.  
 
- Харе, пацани, хватить з нього, а то ше склеїться доходяга – задихано сказав Толік – вєщ працює, бабло пішло не задарма… І, жваво перемовляючись, хлопаки рушили своїм шляхом займатись звичними справами. 
 
Іван Васильович невдовзі прийшов до тями, сплюнув два вибитих зуби, повитирав талим снігом кров і пішов ночувати на занедбаний старенький цвинтар, де в сімейному склепі віддавна було місце й для нього. Серед мертвих він почувався куди впевненіше та спокійніше ніж серед живих. 
 
Історія його була доволі звична для шалених 90-х. Інженер–конструктор опинився без роботи, спробував піти в бізнес, набрав позичок, кинули партнери, втратив квартиру, сів на 3 роки за чуже шахрайство, дружина забрала дітей і пішла до іншого. Відкинувся, роботи знайти не міг, навіть для молодих і несудимих її тоді не було. 
 
Та все ж Іван Васильович ні на кого не ображався та вірив, що одного прекрасного дня все зміниться. Навіть на цих підлітків з їхнім кастетом не ображався. Списував усе на загальну деградацію. Він знав, що з його інтелектом при сприятливих умовах повернути все було справою місяця - трьох. І тоді повернеться все: і квартира, і машина, і саме головне – сім’я. Вірив у це твердо, тому й не втрачав людського обличчя – не пив і не нюхав ніякої токсичної херні, не крав того, що погано лежить, як його колеги по цеху. Намагався регулярно бритись та мився, як тільки появлялись гроші. Підпрацьовував натурщиком для студентів Художньої академії та інколи, якщо везло, потрапити на неперебірливих туристів, проводив екскурсії рідним містом, про яке міг розповідати годинами. Коли день був геть не вдалий, тоді міг і порпатись в сміттєвих баках, як сьогодні. 
 
Наступного дня Іван Васильович так-сяк, привівши себе в порядок, пішов до Храму Христа-Спасителя жебрати з нагоди свята. Точка це було не його, однак Кульгавого Жеку і його братію він знав давно, тому міг «працювати» там всього за половину від напрошеного. 
 
На автоматі, повторюючи завчені слова подяки та обіцянки молитись за жертводавців та всю їх родину Іван Васильович милувався людьми, що йшли до Господа. Вони здавались йому абсолютно не тими, що на вулицях: злими, хамовитими та вічно поспішаючими. 
 
- Іван Васильович? Це ви? – Навпроти старого зупинилась жінка в норковому манто та такій же шапці. – Я - Ріта, Вашою сусідкою колись була. Ви ще у нас постійно з татом щовечора в шахи грали. 
 
- Так Ріт, це - я, – дрижачим голосом сказав старий, відчуваючи як пересихає горло. 
 
- Дождіться мене, після служби поїдемо до мене в гості. – Ріта усміхнулась і попрямувала в храм. 
 
Після відправи Ріта й справді повезла старого до себе в заміський котедж. Накритий стіл вражав: канапки з ікрою, фарширована риба, сировялені ковбаси. Іван Васильович відчував, що він зірвав джекпот. Особливо коли довго і з насолодою плюскався в джакузі. У нього було сотні ідей, як віддячити за гостинність. І ввечері Ріта з усмішкою слухала його плани, ствердно киваючи головою. 
 
Часами старий глухо кашляв і вона запропонувала завтра ж з'їздити на повне обстеження. Іван Васильович по-дитячому червонів, віднєкувався та соромився. Та все одно зранку Ріта посадила його у біленький Лексус і завезла в діагностичний центр, де Івана Васильовича скрупульозно обслідували з допомогою чудернацької імпортної апаратури. І з кожним вердиктом лікаря «в нормі» Іван Васильович відчував все більший приплив ентузіазму та бажання звернути гори для свої благодійниці.  
 
Тим часом Ріта стояла за дзеркальною перегородкою і говорила з головним лікарем. 
 
– Численні забої, тріщини в двох ребрах. Серце, нирки, печінка, на диво все в нормі, Маргарито Іванівно - бадьоро рапортував лікар. 
 
- Мені потрібне тільки серце, решта можете забрати собі як бонус, - Рита роздратовано відмахнулась і опустила окуляри…  
 
 
_______________________________ 
Ваші коментарі, панове!
Рейтинг: 1+ 0-
 
Франсуа, 21:23 27 лютого 2011 р.
 
Неймовірно! Та зважаючи на численність таких випадків, робиться страшно за нас, людей. Цікаво, як людина переступає ту межу між власне людиною і звіром, чи відчуває сором, співчуття, огиду?
Рейтинг: 0+ 0-
 
, 23:06 27 лютого 2011 р.
 
Людина людині - вовк, чи друг, товариш і брат?
Рейтинг: 1+ 0-
 
Франсуа, 23:28 27 лютого 2011 р.
 
Франсуа, молодець, оповідання про наше життя...
Рейтинг: 0+ 0-
 
правдивий, 23:52 27 лютого 2011 р.
   
Лили, 23:56 27 лютого 2011 р.
 
Вічна йому память.
Рейтинг: 1+ 0-
 
reo, 12:04 01 березня 2011 р.
 
А хто такий був Боцман ? Скажіть будь ласка.
Рейтинг: 1+ 0-
 
Алі-Баба, 19:52 02 березня 2011 р.
 
Боцман був такий собі дядко. Який позичав гроші під відсотки і ходив з гранатою у кишені.
Рейтинг: 4+ -1-
 
Урал, 21:23 02 березня 2011 р.
 
Хлопче, ти не той нік собі взяв.Олег"Урал", якщо то Ти, то я радий, що і наше покоління тут, але сумніваюсь, що "Урал" міг собі дозволити таке говорити про "Боцмана", навіть покійного.Вічна йому пам"ять і Бог йому суддя, а не ми і дайте душі померлого спокій.
Рейтинг: 2+ -2-
 
о.т., 21:55 02 березня 2011 р.
 
Анатолій Власюк ви на покійнику заробляете авторитет? Чому коли людина була жива ви так нею не турбувались? :? :? :?
Рейтинг: 1+ 0-
 
Юрій, 23:57 02 березня 2011 р.
 
покійником
Рейтинг: 0+ 0-
 
Юрій, 23:58 02 березня 2011 р.
 
Я б попросив вас удалити цю статтю по доброму!
Рейтинг: 1+ -1-
 
сергІй, 00:58 03 березня 2011 р.
 
Ого!
Рейтинг: 0+ 0-
 
до Сергія, 10:01 03 березня 2011 р.
 
ты не улыбайся а удали етот бред
Рейтинг: 1+ -2-
 
............................, 12:20 03 березня 2011 р.
 
Є одна майже анекдотична історія про покійного Олександра Некрасова, він же "Боцман" : коли мером в нашому місті тимчасово ( але на жаль став ) Гук, Саша "Боцман" зайшовши в мерію до його кабінету представився :  
- Саша "Боцман", смотрящій города Дрогобич.  
На що наш Гук відповів :  
- підполковник Гук ( і простягнув руку для притвітання).  
А ще Гук "дорогим меценатом" назвав в свій час покіника Остапа Чайківського, який йому грошенят на особисті і партійні справи підкидав. І пам"ять Остапа вшанували хвилиною мовчання. Ну прям не бандит, а справжній герой . 
На відміну від інших, "Боцман" був і простіший і людяніший, на жаль часи таких злодіїв вже минулись.
Рейтинг: 3+ 0-
 
, 22:44 03 березня 2011 р.
 
Дружити треба не тільки із законом, але й з правилами доменних імен 
 
Не флудіть, стаття не про домени.
Рейтинг: 0+ 0-
 
Вуйко з Млинок, 23:10 03 березня 2011 р.
 
*** 
 
Вуйку, всі претензії по телефону, і в робочий час)
Рейтинг: 0+ -1-
 
Вуйко з Млинок, 23:28 03 березня 2011 р.
 
Опа! А де ж мої коментарі з приводу доменної адреси сайту. 
Бачу цензор саме на цьому сайті працює. 
 
Ваші коментарі, що не відносяться до теми статті, і є, по суті, сміттям, там, де їм і місце - "втопці".  
Коментар провокатора нижче також знятий з публікації.  
Шановні, ви ж майбутні "еуропейці") Телефонуйте і висловлюйте свої претензії, а не флудіть у статтях.
Рейтинг: 0+ -1-
 
Вуйко з Млинок, 10:42 04 березня 2011 р.
 
Ви напевно вже зовсім з глузду зїхали або перемерзли, абсурд ...  
Вам, що немає про що більше писати?
Рейтинг: 0+ 0-
 
Вуйку з млинок, 22:54 07 березня 2011 р.
 
y vas navernoe net wto delat kak pokojnikav obsugdat zemlya Sawe puxom
Рейтинг: 0+ 0-
 
oleg, 23:40 11 березня 2011 р.
Додати коментар
Ім’я:
Коментар:

 
© 2008-2018 Дрогобич Інфо → (сайт працює 3758 днів)