Основне меню
| Новини Дрогобича |
| Всі хроніки |
| Топ-оголошення |
| Фотогалерея міста |
| Про Дрогобич |
| Пошук |
| Зв'язок з нами |
| Як додати рекламу |
| Я так думаю |
| Правила сайту |
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua
Погода у Дрогобичі
Останні новини та плітки
- У Дрогобицькій міській лікарні №1 повернули до життя пацієнта з гострим інфарктом міокарда
- У Бориславі виявлено факт розтікання нафти на ґрунтовий покрив
- Якщо не долучитись до свого війська сьогодні, доведеться завтра воювати у чужому
- Верховна Рада підтримала закон про посилення мобілізації
- У Підбужі внаслідок наїзду автомобіля загинув чотирирічний хлопчик
- У Дрогобичі екстрені служби врятували літнього чоловіка
- У Східницькій громаді через стан дороги відмовилися їздити автобуси
- Ексначальник поліції Бучі сяде за ґрати через хабарництво та наркотики: засудженого здав його ж «барига»
- Правоохоронці припинили діяльність злочинної групи, учасники якої постачали наркотики у виправну колонію у Дрогобичі
- Ірина Мудра з Дрогобиччини обійняла посаду заступника голови Офісу Президента
Популярне за місяць
- Ірина Мудра з Дрогобиччини обійняла посаду заступника голови Офісу Президента
- Дрогобицький район: рятувальники витягнули тіло жінки з колодязя
- Поліція виявила нелегального перевізника з неоформленими водіями
- У Дрогобичі судитимуть вбивцю співмешканки
- Збут канабісу – засуджено мешканця Дрогобича
- Правоохоронці припинили діяльність злочинної групи, учасники якої постачали наркотики у виправну колонію у Дрогобичі
- Збереження у Трускавці пам’ятки архітектури місцевого значення – прокурори заявили позов
- Вбивство у селі Котоване
- У Підбужі внаслідок наїзду автомобіля загинув чотирирічний хлопчик
- Поліціанти схопили грабіжника, який обікрав і побив дідуся
Останні прокоментовані
- Якщо не долучитись до свого війська сьогодні, доведеться завтра воювати у чужому
- У Дрогобицькій міській лікарні №1 повернули до життя пацієнта з гострим інфарктом міокарда
- У Бориславі виявлено факт розтікання нафти на ґрунтовий покрив
- Верховна Рада підтримала закон про посилення мобілізації
- Поліціанти схопили грабіжника, який обікрав і побив дідуся
- У Підбужі внаслідок наїзду автомобіля загинув чотирирічний хлопчик
- Ексначальник поліції Бучі сяде за ґрати через хабарництво та наркотики: засудженого здав його ж «барига»
- У Східницькій громаді через стан дороги відмовилися їздити автобуси
- У Дрогобичі екстрені служби врятували літнього чоловіка
- У «Творчій майстерні Федевичів» кують пам’ять народну
Зі щитом, або - на щиті |
|
| Роздуми | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Написав(ла) Тимофій Хащівський | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| 25.06.2011 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
 Олексій Радзієвський, голова м. Дрогобича, десь близько місяця тому назад, негласно оголосив журналістові Тимофієві Хащівському своєрідну "анафему". Згідно цієї його "анафеми", навколо Тимофія Хащівського необхідно створити, що називається, "мертву зону".(збережено оригінальну лексику та пунктуацію) Тобто: не запрошувати його на прес-конференції міського голови (на них Тимофій Хащівський задає дуже вже "незручні" запитання); не надавати йому ніякої інформації (яку Тимофій Хащівський, як "затятий український буржуазний націоналіст", використовує виключно з "підривною" метою. Оскільки не бачить (або вперто не бажає бачити) осяйних діянь голови міста та місцевої влади, а воліє бачити все тільки в "чорних тонах"); не приймати ніякої участі в заходах чи акціях, які пропонує Тимофій Хащівський; не приймати Тимофія Хащівського ні з яким питанням у високих владних кабінетах міськради; і т.д. і т.п. Принаймні, таку інформацію я отримав з кількох джерел. Документально підтвердити свої слова я, звісна річ, не в змозі, але джерела, з яких я отримав цю інформацію, цілком заслуговують мого довір’я. Та й "насолодитися плодами" цієї "анафеми" п. Радзієвського я вже мав змогу сповна. Нещодавно я задумав опублікувати на сайті "Дрогінфо" статтю, яка би окреслювала (з мого погляду, звісно ж) діяльність двох найвизначніших діячів нашої епохи в м. Дрогобичі: п.п. Радзієвського та Коростельова. Спочатку я хотів назвати цю свою статтю доступно, коротко зрозуміло і толерантно (на мій погляд): Два чоботи пара Адже два чоботи, правий та лівий дуже вдало доповнюють один одного і складають повноцінну пару. На мій погляд, це- дуже етичне порівняння, яке бере свій початок з глибин Народної Мудрості. Але, оскільки мова в цій статті заходить про голову міста п. Радзієвського та його першого заступника п. Коростельова, то я подумав, що було би логічним з моєї сторони порадитися з цього приводу з самим Олексієм Васильовичем. Оскільки він є, так сказати би, головним її фігурантом. (Раптом він не оцінить образного мислення журналіста, а сприйме ці мої слова, як свідому образу в його сторону. Про пана Коростельова я вже й не говорю). Тому я звернувся до шановного Олексія Васильовича за порадою письмово. Але: Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці … (бо буде тобі лихо) Але, при зустрічі зі мною, п. Метик (наше спілкування з паном Радзієвським відбувається виключно за посередництвом секретаря міськради пана Метика. Оскільки, Олексій Васильович, напевне, вважає нижчим своєї гідності напряму спілкуватися з "плебеями") повідомив мене, що Олексій Васильович відповідати на мого листа не буде. (Ну, не буде, то й не буде. Велике лихо). Та, наскільки я міг зрозуміти зі слів шановного Тараса Михайловича, (я міг, звісно ж, з деякого перестраху (бо ж у Страху, як відомо, очі великі) і дещо перебільшити загрозу), зі слів Олексія Васильовича виходило наступне: Якщо Тимофій Хащівський опублікую вищеназвану статтю на сайті "Дрогінфо", то йому буде дуже погано. І, не виключено, що навіть дуже-дуже погано. Я спочатку хотів було вже злякатися. Навіть почав уже міркувати: мені лякатися дуже, чи не дуже лякатися. Але, поки я так собі розмірковував, рахував усі "За" та "Проти", то й лякатися взагалі роздумав. І для цього, погодьтеся, я мав усі підстави. Адже моє підприємство знищили дощенту ще під час нашого протистояння зловісному кучмівському режимові. (Тобто, наразі я, що називається,- голий і босий). Мене самого замалим не вбили правоохоронці в 2000-му році. Глухої листопадової ночі, в моїй власній хаті, через півтора місяця після того, як був убитий журналіст Георгій Гонгадзе. Вижив я тоді тільки завдяки Господній Волі. Тоді, до речі, головою міста в нас також був п. Радзієвський. І стосунки між нами вже тоді були далеко не простими. Якщо не висловитися критичніше. Та й лякали мене так часто, що у мене вже, мимоволі, виробився імунітет до такого роду подразника. Тим більше - я від природи далеко не з лякливих. Недаремно всі мої родичі, які воювали в УПА, несли службу виключно в СБ. Так що в мені тече їхня кров - кров Борців. А це щось таки та значить. Тож я (признаюся, доволі несміливо і дещо простакувато) зауважив шановному Тарасові Михайловичу, що мені вже, ніби-то, і лякатися особливо не випадає. Що я, мовляв, уже багато пройшов, а ще більше перебачив. Тож мене чимось новим, в стосунках між діючою владою та мною, і здивувати нічим. На що Тарас Михайлович, піднявши багатозначно пальця догори, доволі переконливо запевнив мене, що я пройшов ще далеко не все. Чесно кажучи, я трохи задумався. (Але тільки трохи). Якщо чесно признатися, то в ту мить мені чомусь спала на голову лише одна, з дозволу сказати, ідіотська думка (я забув навіть облитися, зі страху, холодним потом): якби на моєму місці опинився якийсь переконаний мазохіст, то він, напевне, аж завив би, а потім занімів би від невимовного щастя. Бо слова п. Метика сповнили би його передчуттям грядущої невимовної насолоди. Та все ж, гнів шановного і високодостойного Олексія Васильовича досяг таки певного успіху. Я (про всяк випадок) вирішив, все-таки, не називати одну з моїх наступних статей: два чоботи пара, А якось інакше. (Доступніше для людей такого високо-мудрого рівня, як шановний та високоповажний Олексій Васильович і не менш (можливо хіба трішки менше, бо так годиться для першого заступника такої високоповажної людини, як голова міста) шановного та високоповажного Олександра Михайловича). Щоби, тим самим, якось умилостивити їхні чуйні серця. Подумавши трішки, я обрав для цієї своєї статті більш вишукану назву: Яка хата- такий тин, який батько- такий син І я вже майже не маю сумніву, що обидвом цим високодостойникам така назва припаде до душі. (Можливо, навіть глибоко припаде). Аякже ж - Батько …, Син … . Куди вже можна тепліше та зворушливіше? Тобі також подобається така назва статті, правда ж, шановний Читачу? І я знаю, що Ти відповідаєш приблизно так: - Ще б пак. Так тепло та зворушливо сказано, що й зрадливу сльозу заледве стримуєш. Ідеш по чужу голову- неси й свою Це прислів’я вживали мужні жителі древньогрецького міста-держави Спарти, коли відповідали ворогові, якщо той зважувався їм погрожувати. Я хотів би сказати цим шановним Панам, що мене вже лякали неодноразово. А ці слова безстрашних спартанців, на мою думку, мають сенс. І вартувало би шановним Панам над ними задуматися. Бажано- якнайглибше. Для прикладу, наведу слова покійного (чи не дуже покійного) пана Кирпи. Коли я в 2000-му році прийшов до нього, тоді ще керівника Львівзалізниці, з проханням дати нам причіпний вагон для поїздки на східні терени України (там мав відбутися великий захід, організований УК). В розмові з ним я, як Львівський крайовий (обласний) отаман, погоджувався, що наша Львівська крайова організація буде співпрацювати з кучмівським режимом. Але тільки у тій сфері, яка виходить виключно з державницьких інтересів. Оскільки ми вважаємо себе державниками і "заробітчанами" ставати не збираємося. Пан Кирпа тоді також багатозначно підняв пальця, показав ним у мою сторону і переконливо відрізав: -Ви ще побачите, як ви закінчите зі Своєю Ідейністю! І як закінчив, скажіть мені, той грізний лжепророк пан Кирпа? Або догниває він в сирій могилі, або ховається десь на краю світу, роблячи пластичні операції, що називається, через день та міняє штани щогодини. Оскільки знає, що відправлять його на той світ і "свої", якщо віднайдуть його сховок. А де той самовпевнений міністр МВС Кравченко, за чиїм наказом був убитий Георгій Гонгадзе, і чиї головорізи приходили вбивати й мене? Також догниває в сирій землиці після двох пострілів (власноруч?!) у голову. А Тимофій Хащівський вижив, за Господньою Волею, в тому трагічному 2000-му році, живе зараз і, дасть Господь Бог, переживе ще багатьох-багатьох Катів Українського Народу. Бо Тимофія Хащівського Господь Бог береже. Так що варто було би їм добре подумати над тим, що над всіма нами є Найвищий Суддя,. Який, власне, і вирішує, кому- жити, а кому- гнити в могилі. Крім того, про Тимофія Хащівського знають у багатьох здорових осередках різних громадських організацій по всій Україні. Знають багато людей з різних щаблів нашого суспільства. В тому числі- і з вищого владного ешелону. Знають Тимофія Хащівського і в Світовому Конгресі Українців. Знають представники різних ЗМІ (як вітчизняних так і зарубіжних). Навіть у відповідному комітеті при ООН лежить заява Тимофія Хащівського, передана туди за посередництвом представників СКУ (на випадок трагічних наслідків). Зрештою, знають багато Простих Порядних Українців (хоча би Читачів моїх статей). Тим більше, що зараз надворі вже далеко не той сумнозвісний 2000-й рік. Так що безкарно розправитися з Тимофієм Хащівським, чи й знищити його, зараз не так вже й просто. Та й готовий Тимофій Хащівський до різних, навіть самих найтрагічніших, наслідків своєї діяльності. Бо таку він Присягу давав на Святому Євангелію перед Господом Богом та перед своїми Побратимами- служити Своєму Українському Народові, Своїй Українській Нації вірно, самовіддано і непохитно до останнього свого подиху. І ніщо й ніхто вже не в змозі зупинити Тимофія Хащівського на цьому шляху. Чи заставити звернути з нього. Як ніхто не в змозі зупинити плин Часу, або зупинпти буйний, непокірний Степовий Вітер. Тож, як тепер Олексій Радзієвський збирається "заткнути писок" Тимофієві Хащівському- мені вже і самому стає цікавим?! Люди без обличчя Чи приглядався Ти, шановний Читачу, до облич сучасних Можновладців та Олігархів? Хоча би,для прикладу, таких як у пана Радзієвського або того ж пана Коростильова? Чи "іже з ними"? Бо у мене, коли я зупиняю свій погляд на обличчі якогось із Панів, у душі виникає, щонайменше, почуття жалю до нього. На мій погляд, обличчя в них неживого, землистого кольору і якісь наче обездуховлені. В їхніх очах- вічні тривога та занепокоєність. Та невимовна Туга за чимось, таким рідним і близьким, але безповоротно втраченим і тому вже недосяжним. А також- Глибока Втома, Спустошуюча Приреченість і Безпросвітна Безнадія. Бо вони вже починають усвідомлювати, що стали своєрідними Заручниками Жовтого Диявола. І, тим самим, пішли по Життю, немов би та пустельна рослина Перекотиполе. Яку підхопили лиховісні Пустельні Вітри і понесли її в Невідомість. І якій вже ніколи не суджено повернутися до того Рідного Куточка, який дав їй Життя. Така Людина приречена вже довіку бути Вічним Блукальцем. Людиною без Вітчизни. Посмішка, якщо і появляється на обличчі в такої Людини, то якась нерівна, розгублена і занепокоєна. Погляд очей блукаючий, недовірливий і трохи переляканий. Не Люди, а якісь Примари- явно позаземного походження. (Не від Світу Цього). Душі яких, здається, випромінюють один тільки Невимовний Трагізм та Глибокий Злам, яких зазнала їхня Доля. І все це вони отримують разом зі своїми статками чи високими посадами. Та й Богові вони вже моляться не тому, якому молимося ми з вами. (Хоча й ідуть інколи ті, образно кажучи, Люди-Примари разом з нами до Християнського Храму). Бо вони вже сліпо поклоняються тільки тому "божеству", "світлий" лик якого бачать виключно на "зелених" папірцях. Не усвідомлюючи того, що, тим самим, вони вже стали поклонятися іншій силі. Яку часто також зображують в чорно-зелених тонах. Тільки, замість німба, на голові у того їхнього божества красуються зовсім інші символи влади. Влади над Загубленими Людськими Душами. Але це таке моє особисте враження. (Воно може бути дещо перебільшеним. Тому я пропоную шановним Читачам самим приглянутися до облич тих Людей-Примар і підтвердити, або спростувати мої припущення). Кров людська - не водиця! На моє ж глибоке переконання, це дається взнаки спосіб життя, який ведуть такі Люди-Примари. Їхній спосіб життя накладає на їхні обличчя відбиток Дволикості та Роздвоєння Єства. Ці Дволикість та Роздвоєність Єства стають для Людини, яка веде подібний спосіб життя, повсякденною нормою. Ба, навіть чимось більшим- щоденною потребою. Як доза наркотику для безнадійного вже наркомана. Але такий спосіб життя цілковито висмоктує з них і життєдайні сили. Вони вже стають не в стані жити нормальним Людським Життям серед Простих, Нормальних Людей. Вони колись поставили собі за мету досягнути вершин власного благополуччя в суспільстві. Але, оскільки вони вирішили добитися власного благополуччя за всяку ціну, то пішли до цієї Своєї Світлої Мети безоглядно. Не зважаючи на сльози і страждання інших довірливих Людей. Топчучи, при цьому, всі можливі Моральні та Духовні устої Народу, з якого вони вийшли. Збільшуючи свої статки, але- перетворюючи, тим самим, свої Душі, якими їх нагородив Милостивий Господь Бог, на попіл. Але, чим більше такі Люди-Примари досягають (як їм здається) успіху, тим гучніше починає достукуватися до їхнього Голосу Розуму їхнє ж Сумління. Бо такою створив Людину Господь Бог. Він дає Людині Життя, але, разом із Життям, дає їй і Сумління. Тим самим, Господь Бог дає Людині можливість всього один-єдиний раз проявити себе на Землі і виконати покладену на неї Велику Місію. Як ця Людина виконає Господню Волю, така їй і нагорода буде після того, як вона покине цей грішний світ і предстане перед Найвищим Суддею. У Людини, яка, добиваючися для себе Раю на Землі, перетворює Життя багатьох-багатьох інших Людей на Пекло, рано чи пізно, особливо в той період, коли вона бачить, що її Життєвий Шлях наближається до закінчення, починає прокидатися Сумління! (Незалежно від бажання чи небажання Людини). Яке починає мучити цю Людину-Примару, оскільки вона все частіше починає оглядатися назад і осмислювати плоди своєї жахливої, нищівної діяльності. Наведу кілька прикладів: Як ми знаємо з Історії Другої Світової Війни, воєначальники Радянської Армії кидали в бій солдатів цілими масами. Часто-густо не обмундированих та неозброєних. Тобто- беззахисних і приречених. І ті мусили йти в атаку безоглядно, бо позаду стояли т. зв. "заградітєльниє отряди" з військ НКВД, які з кулеметів розстрілювали кожного, хто зупинявся, чи повертав назад. Атакуючих, почасти, зустрічав один-єдиний німецький кулеметник (решта відступала). Спочатку тому кулеметникові було навіть весело. Він бачив, як обіч його кулемета росте купа відстріляних гільз, а перед ним росте гора вбитих та ранених ворожих бійців. Але, в короткім часі, його вуха пересичувалися стогонами та прокльонами поранених, подих забивав одурманюючий запах Людської Крові та Людських Сліз помираючих. Він починав усвідомлювати, що позбавляє Життя масу беззбройних та беззахисних Людей. Позбавляє їх Життя, дарованого їм Господом Богом! Одноосібно позбавляє їх Їхнього Майбутнього! Прирікає їхніх матерів, дружин та дітей на невимовні муки і ненастанні сльози та страждання! Тому, дуже часто, такий кулеметник божеволів від усвідомлення ним вчиненого і навіть закінчував своє життя самогубством. Другий приклад (з життя моїх предків): Як ми вже знаємо з Історії, щоби зкомпроментувати воїнів УПА, зі спеціальних шкіл НКВД в Західні області України засилалися чисельні диверсійні групи. Які діяли під виглядом відділів УПА, але творили неймовірні жорстокості, звірства. Одна з таких груп одного разу зайшла вночі до села, де мешкав мій дід з дружиною та двома маленькими донечками (ця територія тепер належить Польщі). Вчинивши в селі, протягом ночі, цілий ряд звірячих розправ, над ранок зайшли ці нелюди на подвір’я мого діда. Без зайвих розмов, підвели вони мого діда під грушу, наказали стати на стільчика та накинули йому на шию зашморг. Як розказувала моя мати, дід стояв на стільчику під грушею, зі зашморгом на шиї, мовчки. Не проронивши ні слова. (Щоби, якимось необережним словом, не спровокувати катів на розправу над його беззахисними дружиною та маленькими діточками). А ті стояли перед моїм дідом і серця їхні виповнював невимовний жаль. Оскільки вони вже чітко усвідомлювали, що мине ще якась мить і їхнього любимого та люблячого чоловіка і тата не стане. Врешті, бабуся не витримала цієї зловісної напруги і, крикнувши: "Діти, просіть!", кинулася до ніг старшого, який керував розправою. Бабуся обіймала ноги того старшого, плакала, просила і заклинала його іменем його Матері. А ми, маленькі діточки, розказувала моя мати, обняли ноги свого тата, плачучи і просячи катів. Та затуляючи своїми тільцями стільчика, на якому стояв наш тато, щоби не дати катам вибити його з під ніг нашого татуся. Ті кати, які стояли напоготові, щоби вибити того стільчика з під ніг дідуся, не наважувалися, все таки, відкидати нас, маленьких дітей і стратити нашого тата. Мимоволі створилося в їхньому середовищі деяке замішання. Той старший зовсім розгубився і не знав що йому робити. Розказувала мати, що обличчя його стало сіро-зеленим. Скоріше за все, він вже починав потроху усвідомлювати, що він чинив досі і що він чинить зараз. Врешті, не витримавши душевної напруги, кинувся він за ворота і почав сильно блювати. Виблювавшися, він коротко кинув своїм поплічникам, несподівано перейшовши на Російську мову: "Уходім!", і вони розчинилися в передсвітанковій імлі. Пан Радзієвський, напевне ж, знає безліч таких історій, оскільки він є вихідцем з тієї криваво-безжальної комуністично-большевицької системи. Яка пролила ріки крові та сліз мільйонів безневинних жертв в Україні. І, напевне ж, він не в захваті від багатьох своїх власних діянь на своєму життєвому шляху. Тож, напевне ж, і він ночами переосмислює всі свої Земні Діяння і його також починає діймати Кара і Нагорода Божа- Власне Сумління. Як воно деколи мучить і кожного з нас, коли ми усвідомлюємо, що вчинили якийсь непоправний вчинок, який приніс сльози та страждання нашим ближнім. І, вже напевне ж, в таку невимовно-важку мить Олексієві Васильовичу хочеться, образно кажучи, "кинутися за ворота". Зі щитом, або- на щиті З такими словами випроводжали до бою чоловіків, з того ж таки легендарного древньогрецького міста Спарти, їхні дружини та матері. Це означало- ти повинен бути готовим до самопожертви заради своєї Вітчизни. І, або ти повернешся додому зі славою та зі щитом на руці, або тебе принесуть твої товариші додому на щиті. (В Спарті був такий звичай, що убитих в бою воїнів їхні товариші несли додому на щитах). Третього не дано! -Або здобудеш Волю Україні, або загинеш в боротьбі за неї,- Такі слова були навічно закарбованими в серцях безстрашних та самовідданих воїнів УПА. І, як спадок, заповідані цими жертовними Синами України, Борцями за її Волю, Нашими Героїчними Предками нам,- їхнім нащадкам. Українцям в нових поколіннях. Цими словами ми повинні керуватися щоденно, щомиті, повсякчас. І тоді ніякі п.п. Радзієвські, Коростильови та "іже з ними" не будуть безкарно грабувати Нашу Священну Українську Землю! Не будуть плюндрувати Нашу Віковічну Українську Культуру! Не будуть збиткуватися над іменами Наших Славних Предків, топчучи Їхню Світлу Пам’ять! Не будуть викривлювати та переписувати Історію України (нашу з вами Історію)! Не будуть безжально нищити та розганяти по всему світові Нашу Працелюбну Українську Націю, заселяючи, натомість, Нашу Прекрасну Вітчизну різними зайдами, покидьками з Держав Азії та Африки. І, недалекий вже той час, коли згинуть ті Люди-Примари в Небуття! І поглине Їхні Душі те Чорно-Зелене Божество, якому вони вже звикли так ревно поклонятися та якому запродали Свої, дані їм Господом Богом, Душі! Слава Україні! Переглядів: 5033
Додати коментар
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Одні клоуни! 
Пряма трансляція Mad FM
Позитивні коментарі місяця
- А якщо істота обікрала цілу громаду, розвалила мед...
- Тепер ясно в кого накурився мер перед інтерв'ю ми...
- Тут погоджуюся на 100 % з дописувачом ! . Так є. С...
- Основне мобілізаційне завдання голови міста-наклеп...
- Як дрогобичанин, можу щиро позаздрити трускавчанам...
- Люди, ви зовсім з розуму посходили ? Цей сайт вже ...
- При такій владі тут нічим гордитися :? ...
- Засцали наші чинуші, що ніхто не хоче здихати за н...
- молодець знай наших ми самІ кращІ! так тримати! ...
- Трендіти язиком не мішки носити так би мовити. Від...
Негативні коментарі місяця
- читаю отих деяких долбойобів що тут пишуть ЖУТЬ! І...
- Хай менше дроче хлопчик...
- Звертаюся до всіх перекошених і недоношених пишіть...
- Та вгамуйтеся, нарешті. Як мама, я вас розумію. ...
- Дурепа ця Марія. Податки повинні платити усі , окр...
- У ЦНАПі Тішина Оксана видає сфабриковані довідки з...
- Я не згідна з вами Якби податки платили усі, то м...
- Вітаємо Тараса Кучму з народженням ще однієї дочки...
- Пишаюся і вітаю. Дрогобич гарний, дрогобичани найк...
- Дівчата, хто давав у попу? Поділіться досвідом, бо...
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 5825 днів)