 Минулого четверга почала свою роботу чергова сесія районної ради. Почалася вона з представлення новопризначеного Дрогобицького міжрайонного прокурора Володимира Степановича Павича. Повірите, я мусив, час від часу втирати зрадливу сльозу, розчулюючись від споглядання того, як дружно кинулися депутати (один поперед одного) до мікрофону, щоби тепло привітати шановного Володимира Степановича з його призначенням на цю поважну посаду. Та побажати йому якнайвищих та всіх можливих благ на цьому нелегкому та відповідальному поприщі.
Правда, (якщо признатися чесно), в мене закрадалася підступна думка, (десь в глибині душі), що депутати просто прагнуть, щоби прокурор їх запам’ятав. Чесно кажучи, подумки я й сам радив п. Павичу запам’ятовувати тих запобігливих депутатів. Мало що. Раптом завтра прийдеться відкривати проти котрогось із їх числа карну справу. (Бо мені чомусь здається, що кожний з них знаходиться десь дуже близько від того). А тут дивишся - вже трохи і знаєш цю особу.
Впродовж сесійного дня було чимало веселих митей, всього розказати просто неможливо. Тому я зупинюся тільки на кількох із них.
ЗМІ - велика сила
Розгорілася сама справжня війна, (щоправда, вбитих чи поранених не було), коли мова зайшла про внесення змін до районного бюджету на 2011-й рік.
Як я міг зрозуміти, то весь сир-бор розгорівся через фінансування незалежно-залежної газети.
Частина депутатів настоювала на тому, щоби припинити фінансування газети "Галицька зоря" і повернутися до питання видавництва районною радою власної газети. Натхненником цієї справи, як завжди, був депутат Любомир Сікора.
Зітхнув я з полегшенням тільки тоді, коли частина обурених депутатів (на знак протесту) демонстративно покинула сесійну залу.
Я дивився на депутатів і, мимоволі, дивувався їхній наївності. Та зайвий раз переконувався, як можна, порівняно легко, забити памороки необізнаним людям.
Бо вони, здавалося, не усвідомлювали того, що їм пропонується затягнути зашморг на власній шиї. Тому я спробую тут викласти депутатам і Читачам свої міркування з цього приводу.
Газета "Галицька зоря", попри всі сумніви в її незалежності, незаангажованості та користі, принаймні, не чинить якоїсь прямої шкоди тим же ж депутатам районної ради чи головам сільрад. (І вже, хоча би за те, вони повинні би сказати редакції цієї газети спасибі. І виділити на її утримання якусь копійчину-другу).
А уявімо собі на хвилину, що районна рада заснувала власну газету. І очолив її редактор, який схильний надавати перевагу якійсь одній із політичних сил. (Чи певній особі з числа керівництва). І який, при цьому, проявляє певні вольові якості.
Трохи знаючи цей вид діяльності, я не маю ні найменшого сумніву, що депутати та голови сільрад, в короткому часі, уподобляться лялькам-маріонеткам. (Яким до ручок-ніжок прив’язані нитки, за які смикає дядько-лялькар, який стоїть за кулісами). І ставатимуть вони по стійці "Струнко" всякий раз, коли цей "Дядько", прибравши вигляду грізного армійського єфрейтора, подасть таку команду.
Поясню доступніше (для розумних депутатських голів).
Підійде, для прикладу, той же ж головний редактор тієї газети, (чи "Дядько", який стоїть за спиною того головного редактора), до голови сільради і, так ненав’язливо, попросить:
-Послухай, Михайле, необхідно перерахувати у фонд "голодуючих сиріт Поволжя" 100 000 гривень. Цим благим ділом займається дуже поважна людина. Тим більше, що ти ж і сам підприємець?!
Або:
-Михайле, рідний мій. Незабаром вибори до … . У тебе на окрузі балотується кандидат Сидоренко. Будь добрий, забезпеч, щоби на твоєму окрузі він отримав більшість голосів. Попрацюй з "електоратом" і прослідкуй, щоби підрахунок голосів був зроблений "так як слід".
Або підійде до депутата, поплескає його дружньо по плечі і також попросить:
-Іване. На наступній сесії буде голосування з такого-то питання. Я надіюся, що ти проголосуєш "За". (чи "Проти", залежно від потреби).
І це все буде робитися на користь однієї певної партії, чи однієї певної особи.
І нікуди вони не дінуться. А будуть чинити так, як "книжка пише". (Тобто так, як "попросить" "Дядько"). Бо кожний з них має свого "скелета в шафі".
А преса має велику силу. Преса може піднести до захмарних небес, а, може втоптати в багнюку. Бо вона діє так, як діє атомна енергія. Яка може давати користь, виробляючи електроенергію і, для прикладу, - освітлювати міста і села. А може діяти, як бомбовий заряд. І ті міста і села руйнувати.
А якщо газета опиниться в руках якогось ексцентричного головного редактора, то його, образно кажучи, можна би порівняти з мавпою, яка тримає в руках гранату. І ти трясешся зі страху, бо ніколи не знаєш, коли мавпі прийде в голову висмикнути з гранати чеку.
Якщо Ви, Шановні Читачі, думаєте, що це є просто домисли і фантазії автора, то я попрошуся на три місяці (більше мені не потрібно) на посаду головного редактора тієї газети. І я даю Вам слово, що, вже через три місяці, депутати (всі, без винятку) на колінах приповзуть до голови районної ради, шановного Михайла Сікори та уклінно і слізно проситимуть його, щоби він якнайшвидше поставив питання про якнайшвидшу ліквідацію тієї газети.
Що значить Сила Слова!
Я залишався до кінця сесійного дня, оскільки, з трепетом та хвилюванням в душі, чекав і сподівався почути виступ голови РДА, шановного Михайла Дмитровича Сендака. Бо він від природи має дар говорити так запально, піднесено та переконливо, що всі присутні в залі (депутати, голови сільрад, журналісти) затамовують дихання і слухають його, немов би заворожені. Мені, в такі хвилини, спадає на думку, що з таким захопленням мабуть не слухали більшовики, коли виступав їхній вождь, товариш Ленін. І повстанці-махновці, напевне ж, менш захоплено слухали промови свого батька Махна.
Повірте мені, будь ласка, на слово. Почувши "речі" шановного Михайла Дмитровича, мимоволі, хочеться піднятися, кинути все, брати прапор в руки і, без найменшого роздумування, йти слідом за ним. Слід у слід.
Але, на превеликий мій жаль, шановний Михайло Дмитрович, на цій сесії, не удостоїв аудиторію почути натхненне слово найяскравішого та найгеніальнішого оратора сьогодення Дрогобиччини. (Та й, напевне, не тільки).
Громада Великий Чоловік!
Натомість, дуже гарно сказав голова районної ради п. Михайло Сікора. Коли мова зайшла про добудову школи в селі Летні. Дану школу почали будувати і, невдовзі, її будівництво перетворилося в довгобуд. Будова ніким не охороняється і, використовуючи цей фактор, мешканці села потихеньку розтягують все, що можна забрати і демонтувати.
Нікому з можновладців немає діла до того, щоби цілеспрямовано зайнятися цією проблемою. Хоча, попіаритися на її фоні охочих не бракує.
Звертаючись до депутатів, голів сільрад та всіх присутніх у залі, Михайло Миколайович сказав:
- Сьогодні хочуть виглядати Героями України ті люди, які пальцем об палець не вдарили задля покращення життя Українського Народу. Настав час, коли Громада має проснутися. Часи рабства, на кінець, повинні відійти в небуття.
Для чиїх дітей ми будуємо школу в Летні? Для Російських дітей? Ні! Для дітей Африканців? Ні! Ми будуємо школу для Українських дітей! Для нашого з вами майбутнього! Тому, Громада повинна згуртуватися і вирішувати життєво-важливі справи в селі Громадою!
Ви знаєте, після закінчення сесійного дня, я підійшов до шановного Михайла Миколайовича і потиснув йому руку.
Кількома рядками: (відповіді на запитання Читачів до попередньої моєї статті).
1. Мафія не є безсмертною. Це довів, свого часу, Беніто Мусоліні. Коли, в короткому часі, славнозвісна і сумнозвісна італійська мафія (за його правління в Італії) перестала існувати.
2. Я не є прихильником "жити по-старому" у "великому колгоспі". Що й доводить той факт, що я, як журналіст, став на захист колективів кафе "Пельменна" та "Надія". Які також не хочуть працювати у "великому колгоспі". А хочуть бути окремою юридичною особою.
3. Я з належною повагою відношуся до державних структур, чиїм обов’язком є дотримання законності в Державі та нагляд за дотриманням законності. І ніколи не ставив собі за мету, якимось чином, підмінювати їх. Я вважаю так: коли ми доб’ємося такого стану, що на вершині державної піраміди постане дійсно про-народна влада, тоді і всі державні структури запрацюють так як слід. Бо всі структури є дзеркальним відображенням нашого сучасного суспільства. І в них, так само, працюють різні люди. В тому числі, там працює і несе службу багато порядних людей.
4. В тому, що наразі, влада в Україні далека від ідеалу, є немала частина і нашої з Вами вини. Оскільки ми більше звертаємо увагу на зовнішній лиск кандидатів. Даємо себе обдурити і голосуємо, отримавши (вже сьогодні) кілька гривень, кілограм-другий круп, чи комп’ютер для школи. І не звертаємо уваги на тих кандидатів, які могли би працювати на перспективу Держави.
5. Пана Метика я не обходжу стороною. Ми з ним просто знаходимося у доволі дружніх відносинах. Нещодавно Тарас Михайлович (пожартував) і заборонив черговому міської ради пускати мене по понеділках на оперативні наради. Але потім він відмінив цю свою вказівку, ми разом весело посміялися над цим його невинним жартом і далі продовжуємо дружити.
6. Дійсно, в єдності наша сила. Недаром у пісні співається:
-В єдності сила народу! Боже, нам єдність подай!
Коли ми зрозуміємо, що поодинці ми нічого не доб’ємося. Бо ті Темні Сили якраз і прагнуть зробити все, щоби ми були розчленованими. Коли ми відкинемо байдуже споглядання за тим, що робиться навкруги нас. Коли ми піднімемося духом та навчимося діяти спільно, тоді лише ми повернемо собі свою Українську славу та забезпечимо собі та своїм нащадкам життя Господарем у Своїй квітучій, прекрасній Державі Україні.
Переглядів: 4893
|
