Морози, на щастя, відступили, згортають свою роботу й пункти обігріву громадян, що були відкриті й у Дрогобичі у тім числі. Яку користь і в якій мірі принесли людям ці пункти, ще буде з’ясовано, так само, як і те, яку кількість грошей буде "списано" на великі витрати, що "мали місце"…
Оновлено 22.02.12, змінено назву - на прохання ВЗВ Дрогобицького МВ ГУМВСУ.
Вирішую сама в один із морозяних днів зайти у цей пункт. Мороз протинає наскрізь, я з певним острахом заходжу до намету, зустрічаю там приємну жіночку, яка охоче тамує моє спрагу дізнатися більше про таке явище, як пункт обігріву. У військовому наметі стоїть "буржуйка" (до речі, цю назву я особисто ніколи не чула), поруч лежать дрова, у наметі холодно, брудно і відчувається неприємний затхлий запах.
У люті морози, коли надворі температура опускалася до мінус 30, для безхатченків єдиним шансом вижити у таких умовах були пункти обігріву. А втім, послугами наметів могли скористатися не тільки безпритульні, а й ті, хто чекав на маршрутку, пересічні громадяни, які у потоці своїх справ хотіли зробити паузу і зігрітися. Пункти обігріву у Дрогобичі працювали цілодобово. Найпоширенішою послугою, котрою користувалися відвідувачі, – чаювання. Також у переліку страв, що могли бути запропоновані, – супи, борщі, які готувало кафе "Мальви". За словами працівників МНС, які чергують у наметах цілодобово, послугами пункту обігріву користуються близько півсотні (!) охочих у день, а їхня загальна кількість від початку роботи пунктів сягає приблизно однієї тисячі. В переважній більшості це малозахищені верстви населення, а саме – особи без постійного місця проживання. Однак, відвідуючи намет, я зауважила тільки кількох дітей, які зайшли навіть не зігрітися, а радше задовольнити свою цікавість, але тим не менше їх записали у список користувачів послуг пункту обігріву.
І тут у мене, як у пересічної громадянки, яка ще має романтичні уявлення про соціальну справедливість, виникають, як мінімум, два природні питання. Перше: скільки грошей платників податків буде в черговий раз списано на це стихійне лихо і на прихисток голодно-холодних безхатченків у кількості півсотні (в день!). І друге: а чому в нашій країні так багато людей, які позбавлені власного життя і митаряться по світу без даху над головою? Хто і чому їх позбавив житла?
У мене своя версія відповіді. Бо вийшла я з того намету з гірким осадом… Можливо, така мала кількість людей пов’язана з тим, що вони просто бояться допитувань рятувальників, однак самі "еменесівці" обіцяють цього не робити.
Хоча бувають і нестандартні випадки, як от зі мною. Вислуховуючи інформацію про роботу пунктів обігріву, я чемно занотовувала дещо у блокнотик (хотіла написати статтю, адже мрію про фах журналіста). Але раптом мене зупинив один із правоохоронців. Він, не пред’явивши свого посвідчення, почав зухвало вимагати, щоб я показала свій записник, де я нотувала інформацію. Проте я категорично відмовилася. Це, очевидно, зачепило міліціянта, і він почав вимагати в мене журналістське посвідчення. "Представник органів" тріумфував, дивлячись, як я ніяковіла і намагалася пояснити йому (і ще двом чоловікам, що були з ним у наметі), що я не маю і не можу мати посвідчення, адже я тільки учениця.
Але той молодик у погонах набирав обертів і почав мені демонструвати елементи допитів, мовляв, я тут взагалі ніхто, і не маю ні найменшого права робити якісь нотатки про намет, тобто роботу пункту обігріву.
Хоча я намагалася пояснити, що не маю наміру (і досвіду!) писати "розгромну" статтю, і що отримана мною інформація не обов’язково з’явиться в газеті. Очевидно, "господарям" пункту таки було що приховувати, очевидно, тут грілися не тільки безпритульні і бідаки і не тільки чаєм... Добре знаючи свої права, міліціянт плював на мої.
Згодом представник правоохоронних органів удавано люб’язно зазначив, що має право затримати мене на 3 години, доки мої батьки не привезуть документи, що засвідчують мою особу. Я була вкрай розгублена і готова просто розплакатися з розпачу. Але цікаво те, що ніяких порушень чи незаконних дій з мого боку не було. Обравши мене, шістнадцятирічного підлітка як психологічну мішень, міліціонер продовжував настирливо демонструвати, хто тут головний, хто – ніхто! Я не змогла далі залишатися там і вийшла (ні, вибігла!) з намету, адже мені справді стало страшно. Я відчула себе безхатченком, справжнім правовим безхатченком.
А моя мрія стати журналістом поволі никнула, як і надія на поступ демократичних процесів у моїй країні…
До речі. Організація Об'єднаних Націй виділила 100 тис. доларів на допомогу українцям, які постраждали від морозів, особливо людям без постійного місця проживання. Допомога в рамках термінового грошового гранта ООН виділена на прохання Міністерства соціальної політики і Товариства червоного хреста України. Гроші будуть спрямовані на покриття видатків на їжу та іншу допомогу жертвам морозів.
Ви про це знали? Тепер вам спокійніше і тепліше? То запийте чаєм!
Переглядів: 6213
|