Крокодили і лицеміри

Надрукувати
Плітки
Написав(ла) Петро Швець   
28.07.2012
Дивина навколо нас, панове, коїться, дивина! Чим ближче до виборів, тим більше див звалюється на наші голови, щоб потім ми знову продовжували нести плоди цих див на своїх плечах.

Прочитав недавно, що писав вам мій кумпель Гершко Перець, ото, думаю, і я собі щось напишу. Спочатку передаю вітання зо села Нагуєвичі, де зараз мешкаю. А село моє знане за тисячі кілометрів, бо жив тут знаний на всю Русь-Україну Івась Франко. Файний був чоловік, розумний, тілько до роботи трохи ледачий – все у мандрах бував, або писав під деревом щось та й писав. Але як файно писав! От, до прикладу, його казка про фарбованого лиса Микиту – геть актуальна ниськи! Тепер так кожен лис фарбується на різні кольори – веселка стільки кольорів не має. А партій кілько!.. Ростуть, як гриби після дощу. Ото їду нещодавно до свого кумпеля Гершка в гості, аж бачу – на Самбірській біг-морд стоїть, фарбований, як нитки для вишиванки – червоними і чорними кольорами. А на тім біг-морді написано "ПУК!", а нижче роз’яснення: партія українських конкістадорів. Ну, думаю, кінець світу: кожен тепер, що у вишиванці і гарно, усміхаючись, пукає – то є великий патріот і націоналіст! І для тих пуків створили спеціальну партію – чим голосніше пукнеш, тобто пообіцяєш, а при виконанні гімну України ще й руку на серці тримаєш, значить – бути тобі у владі! І так по всій неньці-Україні нині тоті конкістадори знову йдуть до влади. А серце у них таке добре, так болить за нас, українців, о-о-о… ви навіть не знаєте, бо всюди людям задарма роздають гречку, олію, горілку, і навіть манну небесну обіцяють, якщо ми за тих гречкосіїв проголосуємо. У Дрогобичі щось не видко, аби гречку людям роздавали. Скупі якісь стали, чи що? Он, в дрогобицькому інтернеті, кажуть, літературний конкурс рідної мови був – ніхто ся ні відгукнув, ані пукнув на прохання пожертвувати грошей на це святе діло – ні партія "ПУК!", ні знаменитий дрогобицький співак, ані жоден інший місцевий депутат. То так є на тім світі: чим багатший – тим скупіший. Кажуть, нині пукати кожен злодій годен, а коли мова заходить про пожертвування на користь спільної справи – опускають додолу очі, втягують голови у плечі, запихають руки по кишенях – і линяють непомітно, як усі порядні лиси.

Але що там партії, коли кажуть, що у всьому винні жиди. А хто ж тоді ми? А якщо скажу вам, що насправді кожен другий з нас – то є справжнісінький жид? Колись мій прадід мав шинок під Дрогобичем. Вже й не пригадую деталей, але коли покинула сей грішний світ моя бабця, то прийшов я до її хати навести порядок. Зазирнув ненароком в комод, що все під замком був, і мало дар мови не втратив: в шухляді лежала Тора! А коли почав дивитися на інші речі, то знайшов чиїсь чорні пейси в полотняній торбинці, і маленьку мінору, і зірочку Давида, і ще всього такого, що ми аж світ в очах закрутив. Ти ба’, а я думав, жи я – чистокровний українець! Сховав я то всьо добро назад у шухляду і думаю: чи є різниця, чия кров тече у мені? Згадав си про дрогобицького Бруно Шульца, котрого в 1942-му році німець розстріляв. Тяжко жилося Бруно, хоч і вчителював, і всілякі картини малював, чим Дрогобич прославляв. Значить, був дрогобичанином. З нагоди 120-річчя з дня народження Бруно український парлямент навіть спеціальну постанову виніс про відзначення свята і проведення купи цікавих заходів у місті, але чомусь дрогобицькі патріоти відцурались ’го, сказали, що колишній наш земляк того не заслужив. Бо був, певно, жидом. Скажу вам так, панове, що і на негра можна вишиванку нап’ялити, але він ніколи не стане справжнім українцем. Хоча що вже говорити про нас, українців, коли за німців самі ж свої у складі шуцполіції наставляли автомата на рідного брата… Та чи змінився наш українець з тих пір? Ой, не кажіть, не кажіть… Не дай, Боже, з Івана – пана… Так всі хочуть панувати, і всі такі чесні, що аж не віриться. Недарма писав Бруно Шульц про наше місто, дійсність і людей в оповіданні "Вулиця Крокодилів": "Під будинками плине рікою юрба. Вулиця широка, як великоміський бульвар, але проїзд немов сільська площа – глинобитний, повний вибоїн, калюж і трави… Дійсність тонка, як папір і всіма щілинами зраджує свою підробленість. Інколи виникає враження, що тільки на малому клаптику перед нами все доладно укладається у цільний образ великоміського бульвару, коли тимчасом з боків уже, за нашою спиною цей імпровізований маскарад, не здатний втриматись у ролі, розвалюється, розпадається на гіпс та клоччя, на лахмітню якогось величезного та порожнього театру… Напруженість пози, удавана поважність маски, іронічний пафос тремтять під тоненькою шкірочкою. Найліпші не були позбавлені часом спокуси добровільної деградації, знівелювання меж та ієрархії, розчинення у плиткому болоті спільноти, легкої інтимности, брудного змішання. Дільниця ота була ельдорадо таких моральних дезертирів, таких втікачів з-під знамена власної гідности. Все здавалося там підозрілим і двозначним, все запрошувало – таємничим підморгуванням, цинічно артикульованим жестом, виразно примруженим перським оком – до нечистих сподівань, все розковувало з пут низьку натуру"…

Ех, іду я вівці пасти…
 
© 2008-2019 Дрогобич Інфо → (сайт працює 3971 день)