Ці роздуми виникли в мене після переглядів декількох Інтернет-видань, які висвітлювали буденну подію – звіт міського голови Дрогобича Олексія Радзієвського. Подія, справді буденна: бо міський голова обраний мешканцями міста на роботу, повинен з певною періодичністю прозвітувати про зроблене. Такі звіти покликані скоротити дистанцію між громадою і мером, продемонструвати бачення влади розвитку міста. Словом, нічого особливого, а загальноприйнята і загалом демократична практика.
Звіт Олексія Радзієвського пройшов при повному залі і повній бойовій готовності пана мера. Чого-чого, а володіння ситуацією, поінформованістості, глибинного розуміння проблем у міського голови не забереш. Інша справа, що з-поміж присутніх було багато працівників міської ради і звіт прогнозовано був оптимістично-реалістичним. Але хто заборонив нам з вами, свідомим і небайдужим дрогобичанам, прийти на таке-от зібрання і запитати міського очільника про наболіле, тоді, може, в компромісі і конструктиві, дивись, і народиться істина.
Та ба. "Свідомих" у залі чомусь не виявилося, а весь негатив поперло в коментарях на Інтернет-виданнях. Що ми за народ такий? Може, ледарів? Та ні! Може невдах? Теж промах! Ми народ політичних демагогів! Те, що демагогія яскраво домінує у переліку ментальних ознак сучасного українця, факт достеменний. Бажання обхаяти всіх і вся, крикнути голосніше і принизливіше – ці риси стали нормою і вже перестали сприйматися як моветон. Але крикніть голосно і чітко, сформулюйте проблему, прийдіть до чиновника і запропонуйте шлях до її вирішення. Ні, ми посідаємо за своїми компами і, сховавшись за монітором, починаємо строчити кляузи, примітивні коментарі, хизуємося кількістю лайливих слів, бо ми такі круті і справедливі. У Радзієвського і колір обличчя не такий, і риторика не та, і для Дрогобича мало зробив. А хто зробив? Може, його попередник з пампухами і ковбасою, чи, може, ура – депутат Ваврин, який тільки і спромігся забрати стільця з президії. І як урешті-решт так сталося, що у місті, де так багато людей знають (судячи з коментарів), як потрібно керувати Дрогобичем, й далі живеться погано?
Чому голова мимоволі повертається у Стрий, де і дороги кращі і вулиці охайніші. Я думаю, ні Біл Клінтон з Бараком Обамою, ні Ангела Меркель з її німецькою пунктуальністю, ні сам Папа Римський – ніхто не догодить таким критиканам, бо в них завжди хтось винен, і тому міняємо мера, а через півроку вже кричимо, що він нічого не зробив, (а коли б він встиг), а потім знову міняємо мера і знову кричимо. А у Стрию Роман Шрамов’ят чотири каденції мер, можливо саме тому, місто йде шляхом спокійного і стабільного розвитку.
Я, до слова, не є прихильницею Олексія Радзієвського і не маю на меті, як може комусь здатися, захищати пана мера чи його дії, я просто хочу зрозуміти, що ми за народ такий. Хіба важко викинути папір в урну, не обблювати під’їзд, не порозписувати стоянки матірними словами? Хіба важко не дати хабара? Не змовчати на образу чиновника? Хіба важко, коментувати якусь подію, говорити чесно і відкрито, а головне об’єктивно? Хіба важко почати з себе, навчити своїх дітей, жити мирно з своїм сусідом, мати свою думку? Ні, значно легше прикриваючи свою бездіяльність, лінь чи просто недолугість, перетворювати власну кухню, свій під’їзд чи рідне місто на плацдарм для розмахування прапорами.
Переглядів: 4359
|