Дні української культури в Литві не обійшлися без 10-ої школи!

 Надрукувати
Культура, мистецтво
Написав(ла) Діана Грицай   
13.11.2013
Український театр із ДрогобичаЧи може бути щось приємніше, аніж мандрівка, а особливо, коли вона пов'язана із пізнанням нових країв, означена творчістю, очікуванням успіху. Про що я, - спитає читач. Та про неймовірну поїздку у Прибалтику. Справа в тім, що віднедавна у співпраці школи ЗОШ №10 та парафії священомучеників Якима, Северина та Віталія було створено оригінальний театр, а точніше аматорську акторську групу "Театр на ходулях", наставником і надихачем якої є непересічна особистість – отець Андрій Бунь, який є також учителем цієї школи.

Тільки уявіть: велетні у розкішних костюмах баронес і графів або ж козаків-моцаків та спритних українок, і всі вони танцюють, притупцюють, співають! Видовище! Наша група (а це буквально кілька учнів 10 школи, які, як мовить отець Андрій, живуть одним духом творчості, - Андрій Коваль, Микола Герляк, Назар Стасик, Руслана Пещук і я, Діана Грицай) безперервно "гастролюємо", сюжети наших танців та сценарії виступів створює Андрій Мирославович Бунь. Зізнаюся, спочатку було дуже лячно стати на ходулі, здавалося, наче земля утікає з-під ніг, а небо зовсім близько.

Так-от, із таким номером ми виступали у вересні на День міста, тоді ми були у ролях казкових героїв і неймовірно насолоджувалися увагою й захопленими вигуками глядачів. На щастя, наш виступ побачила пані Леся Ратинська, керівниця благодійного фонду "Посвіт", власне вона й запропонувала нам поїхати у Прибалтику, точніше – у Латвію на святкування Днів української культури.

Чи могли ми відмовитися від такої спокуси мандрів? Звичайно, ні! Заради справедливості мушу зазначити, що ця поїздка була б нездійсненною, якби не отець Андрій, саме він клопотав про оформлення документів, до речі, його особистим коштом було вироблено проїзні документи окремим учасникам групи.

І ось ми в дорозі: 30 жовтня рушили у мандри. Кордони, нові враження іноземні країни – це не забути ніколи! Після 28-годинної мандрівки ми добряче втомилися, адже було перетнуто межі Польської Республіки, згодом ми минали територію Литви і зупинилися у Латвійському невеличкому містечку Смілтене.

Знаєте, я жодного разу не була за кордоном, тому мої враження просто безмірні від усього побаченого, почутого. Насамперед мова - цікава, з особливою незвичною мелодикою. А люди! Щирі, приємні, а головне – усюди панує неймовірний спокій, який поволі опановує кожним і надає дивне відчуття безпеки.

Отож, увечері ми приїхали, нас було поселено у своєрідному гуртожитку, який радше нагадував комфортабельний готель з усіма зручностями. А наступного дня наша українська група, яка складалася також із львів'ян та танцювального народного гурту із Нового Роздолу, у самісінькому центрі містечка розгорнула справжнє дійство: ми варили козацький куліш, приправлений салом, танцювали гопака, демонстрували неповторну українську вишиванку, трембітали на трембітах на усе Смілтене! А ввечері мали виступ перед громадою міста. Вразила мене організація концерту: освітлення, оздоба сцени, професійність озвучення дійства; нас сприймали як найталановитіших акторів і в усьому демонстрували повагу як до людей.

Варто зазначити, що мерія містечка та мер особисто щиро подбав про організацію нашого дозвілля: ми були на Балтійському морі, яке в той час уже непривітно прохолодне, відвідали славнозвісний Музей рибальства – гордість Латвії, - і усе це за кошти громади Смілтене.

А наступного дня ми прибули в Ригу власне для поважного виступу на святкуванні Днів української культури в Латвії. До речі, цей концерт відвідав сам Анатолій Олійник – Надзвичайний та уповноважений Посол України в Латвії, він щиро нас вітав, дякував за натхнення поширювати українську культуру у світі. Голова Товариста української громади в Латвії Людмила Бєлінцева теж дуже приязно нас прийняла, особисто організувала екскурсію старою Ригою. Я й донині в захопленні від дивовижної архітектури барокових шпилів костелів, замків, які надзвичайно оберігаються державою, а тому дуже збережені і відновлені.

Насамкінець хочу щиро подякувати передусім нашому вчителеві й духовному наставнику отцю Андрію, це людина постійного пошуку, взірець самовідданості своїй справі життя і помічник кожному. Без пані Лесі Ратинської ми б також не змогли побачити Європу і мандрувати нею, а тому їй висловлюємо щиру вдячність. А ще варто згадати співака і політика – Тараса Курчика, який завжди люб’язно відгукується на прохання допомогти, коли йдеться про поширення усього українського: пісні, танцю, вишиванки, саме ця людина була основним благодійником нашої такої чудової поїздки! І, безумовно, без підтримки директора школи – нашої Світлани Тихонівни Харитонової ми б не мали можливості творчого розвитку у шкільних колективах і поїздках як Україною, так за її межі.

Діана Грицай, учениця 9-А класу ЗОШ №10, учасниця "Театру на ходулях"

Переглядів: 1312

Ваш коментар буде першим
Додати коментар
Ім’я:
Коментар:
 
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 5828 днів)