Слово про рідну аlma mater (до 25-річчя Дрогобицької гімназії імені Б. Лепкого)

Надрукувати
Роздуми
Написав(ла) Оксана Дунець   
13.09.2017
ПисьмоОтут, під небом, чистим і високим,
Втоптали ви стежиночку свою,
Учились мудрості в дитинстві ясноокім,
Шукали юності омріяну зорю.

І скільки вас, змужнілих, бачить око,
Стільки доріг піде від школи в світ, –
А тут ваш дім на довгі-довгі роки,
Тут ваша юність – мов калини цвіт.

Оксана Дунець, учитель української мови
та літератури Дрогобицької
гімназії імені Богдана Лепкого


Побачив світ черговий ювілейний випуск літературного альманаха Дрогобицької гімназії "Первоцвіт". У ньому – добірка творчих здобутків гімназистів та вчителів: поезія, проза, пісні, різнобарв'я малярських робіт.

А ще до уваги читачів новинка – творчість батьків гімназистів.

Ювілейне видання альманаху присвячується усім, хто створював у місті Франкової юності школу нового типу, яка нині гордо несе ім'я славетного сина України Богдана Лепкого; незмінному упродовж становлення, утвердження й розквіту Дрогобицької гімназії директорові Іванові Лепкому, Заслуженому вчителю України (із славного роду Лепких), усім, хто тут навчав, навчався і буде навчатися та кому належить передати у спадок прийдешнім поколінням честь і славу рідної школи на многії-многії літа.

Сьогодні хочемо запропонувати читачеві спогади випускників про роки навчання у гімназії:


Роксолана Буяк, випускниця 2006 року


Залишаються в пам'яті дорогоцінні миті мого гімназійного життя – а там і улюблені вчителі, що навчили більшого, ніж написано в книжках, і любі серцю однокласники, з якими разом дорослішали та вчилися жити, і цілий калейдоскоп безтурботного дитинства та перші кроки в юність.

Я згадую гімназійні роки з особливим теплом, вдячністю, гордістю. Праця, що її наші вчителі вкладали в кожну дитину, – неоціненна, бо юна душа, як благодатний ґрунт, лише чекає, щоб її щедро засіяли. Так і наші вчителі-наставники щодня, щоуроку вкладали в нас не просто ще одну нову тему – вони вкладали в нас частинку своєї душі.

Ми виросли, змінилися, знайшли свою дорогу у світі, а тепле відчуття в душі залишилось. Як клаптик сонця, воно гріє щодня, надихаючи любити світ і справу, якою займаєшся. А ще – вкладати в неї душу, як навчили нас цього наші любі вчителі.

Дякую долі та батькам, що одного дня привели мене в стіни Дрогобицької гімназії.

Усім гімназистам хочу сказати щось дуже важливе: "Великого бажайте!" Так навчав єпископ УГКЦ Йосип Сліпий. Думайте про це щодня. Ніколи не бійтесь. Вірте у свої сили.


Ірина Файчак, випускниця 2003 року

Школа – це майстерня,
де формується думка покоління, яке підростає.
А. Барбюс

Метою школи завжди має бути
виховання гармонійної особистості, а не фахівця.
А. Ейнштейн

Коли настає час вибирати для своєї дитини навчальний заклад, батьки придивляються до його рівня, чи є поглиблене вивчення математики, іноземних мов, природничих наук або інформатики... Проте програма всюди однакова, підручники й робочі зошити одні і ті ж... Але вчителі! Гімназійні вчителі інші – вони справжні і небайдужі.

Школа в основному спрямована на підготовку майбутнього студента чи студентки (потім фахівця), а гімназія вміло і турботливо, наче скульптор, ліпить особистість. Вона не лише дає знання з правопису, закону Ома, доведення теорем, корисних копалин, спіралей ДНК, крилатих висловів чи творчості письменників "втраченого покоління", а й навчає мислити, фантазувати, захищати власну думку, формувати в собі чоловічий характер чи жіночу гідність, знати свої права, не забуваючи й про обов'язки, вчить поважати інших, а ще цінувати працю, шанувати довкілля, самовдосконалюватися, любити Батьківщину (погодьтеся, наскільки це важливо – завжди і особливо тепер). І кохати, й дружити, і бути справжніми.

Люди, які сповідують високі моральні цінності і мають спільні спогади, ніколи не можуть бути чужими. Саме тут, у стінах рідної гімназії, я здобула найближчих на світі друзів. Тих, які наче зорі, не завжди помітні, але я знаю, що вони поруч; тих, котрі завжди підспівають пісню мого серця, якщо я раптом забуду слова; тих, що міцно тримаються зі мною землі, не забуваючи, що існує небо.

У гімназії можливе все: зустрічі з улюбленими казковими героями чи "кіношними" персонажами, новорічні карнавали і КВК, поетичні конкурси, театральні вистави і… навіть свято сливового повидла. Адже саме гімназійні вчителі намагаються віднайти і запалити вогник у душі кожної дитини, допомагають відчути себе частинкою чогось великого і важливого.

Без перебільшення скажу, що гімназія – це велика родина. Як і в кожній, тут буває гамірно, повно суперечок, але завжди затишно, весело і "життєстверджуюче".

У мені гімназія, рідна моя alma mater, назавжди закарбувала, зафіксувала, виховала найголовніше: моя сила – в моїй сім'ї, наша сила – в рідному народі.


Оксана Наум'як, випускниця 2003 року


Я сідала за парту. Виймала із сумки зошит. Ручку. Книгу.

Іноді було цікаво. Іноді думки вилітали у вікно і мандрували у вир моєї підлітковості, моїх мрій і нечітких перспектив.

Хотілося вирватися назовні. Назовні із цього класу, цих стін, цього міста… Здавалося, що саме там – НАЗОВНІ – відбувається справжнє життя. Там, а не тут – справжнє кохання, справжня самостійність і свобода вибору. Там відповіді на усі ті запитання, із якими не наважувалася звернутись до строгих педагогів і до спантеличених моєю "дорослістю" батьків.

Та й… будемо відверті: хто у тринадцять чи навіть у сімнадцять років готовий почути правду? У тринадцять рубіж між "слухати" і "чути" взагалі відносний. Зрештою, так і повинно бути: у тринадцять важливо слухати і чути себе, однолітків і музику. А зворушливі історії про відчуття дому, про необхідність безпеки і взаємну турботу набудуть особливого значення аж тоді, коли знайомий затишок впізнаватимеш у чужих вікнах чужого міста за сотні кілометрів від рідного… Хоча, звісно, завжди є винятки. На щастя.

Так от… Пригадуючи той далекий час, коли життя вимірювалося епізодами між контрольними, екзаменами і предметами, до яких не виявилося хисту, – я щоразу відчуваю вдячність. Вона викристалізовувалась роками і досвідом.

Моя особиста історія буття в гімназії – це не просто курс загальноосвітньої програми. Це не кількість годин англійської мови, гімн по понеділкових ранках і гурток бісероплетіння…

Це насамперед ваше, любі вчителі, прагнення вберегти та захистити, визнати право "не бути найкращим" і водночас навчити, щоби ніколи та ніде "не бути найгіршим"…

Це розуміючий погляд і щире слово у шкільному коридорі, коли перевантажений емоціями та інформацією світ давав тріщину…

Це натхнення створювати (для по суті чужих дітей) неповторні моменти – ресурс для спогадів у зрілості…

Це звичайне людське спілкування, тепло і бажання дискутувати, аби зрозуміти, а не засудити.

Це атмосфера, коли хотілося зібратись вертепом і відвідати з колядою тих, хто, як виявилося, вдома носить капці, а не туфлі і вміє готувати не лише тести та диктанти, але й безе чи "спартак".

Це щирі сльози на випускному, коли раптом стає страшно перед завтрашнім.

Бо на "великій воді" – кожен сам за себе.

Бо гімназія – це останній тихий порт, де відповідальність за твоє життя хтось прагнув з тобою розділити.

Бо виявилося, що далі – непроторені маршрути у "кудись", вільне плавання зі швидкістю вільного падіння… Сотні перехожих і довга дорога до батьківського дому, який вабить обережними звуками маминої метушні на кухні, несміливим світлом настільної лампи і спогадами про нескінченні телефонні розмови зі шкільними друзями. Знайома дорога затишними вулицями заспаного міста аж до Богдана Лепкого 19,текст гімназійного гімну, крилаті фрази латиною… Усе це живе на сторінках моєї юності.

Ні, я не хочу прожити цей період знову. Навчатись – важка праця. Та хочу ще довгі роки грітися теплом мого справжнього, наповненого, безпечного дитинства. Бо поділитися можна лише тим, що маєш сам… А я маю чим ділитися зі своїми дітьми. І вдячна усім, хто доклався до того величезного полум'я, що горить в мені бажанням не забувати, хто допоміг сформувати ту систему цінностей, яка зробила мене такою, якою я є: доброю мамою, вірною дружиною, чуйною донькою… ЛЮДИНОЮ. Я вдячна усім, хто інвестував свою любов і вміння у моє майбутнє як фахівця.

Отак я вирвалася "назовні"… І виявила, що саме "назовні" – всього лише міф. Справжнє – завжди поряд… Воно в екзистенційному "тут і тепер", у миті, у секунді і… у 45 хвилинах… І будь-який період важливо ПРОжити, а не ПЕРЕбути. А дитинство і юність – це завжди незбагненно коротка миттєвість, яку неможливо ні затримати, ні повторити, а лише відчути, як теплу хвилю, що розливається у грудях ностальгією…

Переглядів: 624

Коментарі (5)
 
Дiстали ! В мiстi багато чудових шкiл! Не багато уваги гiмназii на цьому сайтi? То скандали, то свято, то директор голодуе, то грошей не дають. Досить!
IP: 185.137.19.61 | Netherlands, Amsterdam
Рейтинг: 21+ -8-
 
lдрогобичанин, 09:19 14 вересня 2017 р.
 
Нівроку, восьма публікація про гімназію. Перша і друга школа, яким скоро по сто років, відпочивають.
IP: 46.133.185.198 | Ukraine, Kiev
Рейтинг: 16+ -5-
 
, 00:43 15 вересня 2017 р.
 
лепкий-заслужений вчитель? не смішіть!  
і не видаляйте коментар як видалили мій попередній
IP: 94.179.159.95 | Ukraine, Lviv
Рейтинг: 14+ -7-
 
олег, 10:00 15 вересня 2017 р.
 
усі суди ця неуч програла, ще йвчителів втягнув в судову тяганину
IP: 94.179.159.95 | Ukraine, Lviv
Рейтинг: 14+ -8-
 
олег, 10:01 15 вересня 2017 р.
 
До недругів гімназії. Кажете , восьма публікація про гімназію? А що чи хто заважає директорам інших шкіл писати про свої школи? Не вміють чи не хочуть, чи нема що писати?  
Ми живемо у країні демократії і кожен має право висловлювати свою думку. До гімназії не маю жодного стосунку, але гімназія має енергійного керівника-ентузіаста. Честь йому і пошана.
IP: 37.54.69.251 | Ukraine, Lviv
Рейтинг: 10+ -14-
 
Наталія, 10:48 15 вересня 2017 р.
Додати коментар
Ім’я:
E-mail:
Коментар:

 
© 2008-2017 Дрогобич Інфо → (сайт працює 3484 дні)