Загадка заснування дрогобицької церкви Святого Спаса (Преображення). До історії першого міського внутрішньоукраїнського конфлікту

Надрукувати
Останні новини Дрогобича
Написав(ла) zmistovno.com.ua   
14.08.2019

Як відомо, Дрогобич наприкінці XІV – у XV ст. мав три руських святині (Св. Юрія, Воздвиження Чесного Хреста і Св. П’ятниці), у XVІ ст. місцеві русини заснували ще дві церкви – Св. Трійці і Пречистої Богородиці. Якщо обставини заснування двох останніх більш-менш зрозумілі, то цього не скажеш про шосту руську церкву – Спаса (Преображення), яка появилася в останній третині XVІІ ст. Я неодноразово писав про заснування шостої міської парафії, однак нещодавнє віднайдення нових документальних джерел (переважно в ЦДІА у Львові) значно прояснило ситуацію і до певної міри дозволило ліквідувати значну лакуну в минулому Дрогобича.

 Отже, все почалося 16 червня 1682 р., коли король Ян ІІІ Собеський конфірмував права на утворення попівства і церкви на Задвірному передмісті. З проханням, підтриманим райцями Дрогобича та усім «поспільством», звернулися до нього двоє місцевих «учтивих», тобто передміщан – Федь Купрунь і Василь Мілян (мешканці Задвірного передмістя). Йшлося про нову церкву, посвята якої – Преображення Господнього, – вже ніби була узгоджена попередньо. Попівство і парафія з церквою забезпечувалися ділянкою поля – 1,5 чверті лану (приблизно 9 гектарів), у грамоті окреслюються і її межі: від двору (старостинського двору) до Блоня, на горі ділянка межувала з Хом’яковим ґрунтом, у долині – зі Шпунтовим. Парафія отримувала типові для тієї доби права і вольності: вільний вируб дерева в місцевих лісах для опалювання і на побудову будинку, дерева-хрусту (сушняку) на обгороджування, звільнення від сплати всіляких можливих податків і данин. Залишається лише додати, що наділення нової парафії ділянкою землі було типовим для того часу: стільки поля мало більшість руських парафій. Означення «попівство» також слід сприймати належно, бо йшлося про ціле господарство священика і парафії, без якого жодна церква не змогла б функціонувати.
 
У січні 1690 р. Ян ІІІ підтвердив акт становлення церкви грецького обряду на передмісті «За двором» у Дрогобичі. Документ може вважатися до певної міри сенсаційним: він дає імена ширшого кола передміщан-ініціаторів заснування парафії і церкви. Тут є підписи керівників міста, але (що важливо) – пропонувалася інша посвята церкви Трьох Святих (Василя Великого, Григорія Богослова і Йоана Золотоустого). Ініціаторами виступали Теодор Копруньов, Михайло Савчаков, Іван Босакович та Ілько Мілян. Вони спочатку звернулися до органів міської влади і отримали відповідну згоду: проконсула (старшого райці) Петра Венгриновського, райців Яна Мацієвича, Анджея Ляховича, Якуба Паховського і Тимотея Венгрина, подільського підкоморія Ієроніма Лянцкоронського (вірогідно, дрогобицького старости) та міського війта Себастіана Ендрички (здогадно, більшість була поляками).
 
Через рік, 8 січня 1591 р. була видана остаточна королівська грамота, яка, фактично, підтверджувала зміст попереднього документа. Щодо ділянки землі, то вона окреслюється як «певний грунт Горбачевський і Данилів», у межах між ділянками Василя Гумака і Максима Хом’якового, від двору до Блоня. Гіпотетично, згадане уточнення можна витлумачити як таке, що якісь передміщани – Горбачевський і Данилів, – поступилися своїми ділянками для заснування церкви і парафії, або ж вони були викуплені майбутніми парафіанами. До цікавих деталей слід віднести інформацію про церкву і братство, зокрема, парафіального священика мали собі вибрати самі парафіани. Затверджувалася посвята церкви – Трьох Святих. Церкви, зрозуміло, ще не було, йшлося лише про дозвіл на її побудову.
 
Однак не так сталося, як гадалося. У березні 1694 р. Перемишльський єпископський духовний суд на своєму засіданні в Дрогобичі розглянув конфліктну справу, зініційовану старшими братства міської (тобто в межах середмістя) церкви Св. Трійці Александром Трушиком і Тимотеєм Угриновичем проти Святоюрського братства, яке, порушуючи давні права і звичаї, дозволило відокремитися від них новій парафії та церкві на Задвірному передмісті. У джерелі перераховано збитки від поділу парафій, що й зрозуміло, адже більшість парафіан Св. Трійці було, мабуть, з передмістя. Відтак, з’явилася загроза ліквідації парафії у центрі міста, через що і виник внутрішньоукраїнський конфлікт. Вирок духовного суду недвозначно натякає на те, що парафіани нової церкви мали богоугодні наміри, що вони вже мали майнове забезпечення, звільнене від податків (ґрунт названий Горкицковським), тому уряд Перемишльської єпархії це не забороняв. Однак з’явилася нова (вважаю, досить підступна) деталь: передміщани Настася і Федь Гуки дали свідчення, що виділений на передмісті церковний грунт є їх власним (спадковим), відтак, він був відчужений під церкву безправно.
Усе ж суд став на бік нової парафії і захистив її інтереси, вважаючи їх такими, що були викликані духовними потребами (хрещення дітей, похорони померлих та ін.). Однак права нової парафії були урізані: заборонялося утворення окремого церковного братства, парафіани мали й надалі підпорядковуватися своїм «матірним» церквам Св. Юрія та Св. Трійці, братським статутам, віддавати їм свої доходи та ін. Тобто йшлося про збереження усталеної традиції. Нова Задвірна церква отримувала статус каплиці.
 
Вочевидь, нова святиня активно будувалася, а в передміщан з’явився і свій священик – отець Григорій Стрільбицький. Однак він виявився неугодним, у результаті чого передміщани Іван Бусакович, Василь Мак, Іван Копряк, Кіндрат Лозгодика та Ілько Максимов 1.08.1698 р. обвинуватили його в духовному суді у різних провинах, у тому числі й неморальній поведінці. Відтак, суд закрив Задвірну церкву, припинивши в ній богослужіння, а отця Г. Стрільбицького відсторонив. До слова, о. Григорій Стрільбицький неохоче впроваджував культ Св. Йосафата, а також намовляв вірних повернути церкві стару посвяту.
 
9 серпня 1706 р. у духовному суді слухалася нова справа про конфлікт між дрогобицькими парафіями, який, вочевидь, затягнувся. Справу зіцініціювали парафіяни Задвірної церкви, які знову скаржилися на церкви і братство Св. Юрія та Св. Трійці. Джерело цікаве тим, що воно ретроспективно згадує попередні документи, в тому числі й ті, які не збереглися. Отже, з’ясовується, що задвірні парафіани Іван Босакович, Іван Федушин та Іван Козлов виклопотали декрет єписокопа від 9.08.1695 р., що затвердив за новозбудованою каплицею посвяту Св. Йосафата (Кунцевича), культ якого поширювався в Перемишльській єпархії після її переходу до унії якраз наприкінці XVII ст. Каплиця отримувала статус незалежної парафії. Однак новий титул не прижився: в аналізованому декреті духовного суду 1698 р. нова церква мала титул Преображення (Спаса), який закріпився за нею вже безповоротно. Згідно з декретом духовного суду 17.03.1708р., межі парафій було затверджено, перелічено їх парафіан. Задвірна парафія і храм отримали автономний статус під титулом Спаса (Преображення). Зазначу, що затвердження єпархіальною владою нового титулу не було легким: вона вважала, що він дублюється з титулом давнього монастиря Св. Спаса у Самборі (Старому Самборі) – резиденції перемишльських єпископів.
 
29.07.1702р. отця Стрільбицького було повторно позбавлено духовного уряду. 23.04.1705р. новим парохом номіновано отця Василя Зубрицького з церкви Св. Юрія. У 1710 р. уряд Задвірної церкви обійняв отець Василь Дучинський. На загал, священики Святоспаської церкви і парафії у XVIII ст. не вирізнялися прикладом високої духовності та моралі, з ними постійно конфліктували парафіяни, тож їх навряд чи можна вважати будівничими святині. Цю роль винятково виконали рядові парафіяни.
 
Історію церкви на Задвірному передмісті варто починати з 1682 р., однак коли з’явилася перша храмова будівля та коли вона була посвячена – невідомо. Орієнтовно й загально можемо говорити про кінець XVII ст.
 
Підсумовуючи, можна стверджувати, що перший внутрішньоукраїнський конфлікт у Дрогобичі був залагоджений за допомогою Перемишльського єпископського уряду Інокентія Винницького. Однак наслідки утворення нової парафії і церкви в довготривалій перспективі виявилися згубними, що засвідчено протоколами візитацій 60-х рр. XVIII ст.: Задвірна церква в своєму розвитку мала постійні проблеми, а міська парафія Св. Трійці, утративиши більшість парафіан, поступово занепадала. У 20-х рр. ХІХ ст. Св. Трійця вже не мала їх взагалі, тому була продана міським євреям і розібрана (нагадую, що вона розміщувалась на Малому Ринку).
 
Враховуючи обставини заснування церкви та парафії Св. Трійці у середині XVI ст., коли за її відкриття піднялися русини всього міста (це був перший загальноміський український протест!), полагодження конфлікту кінця XVIІ ст. не виглядає однозначним: у ширшій перспективі втрата руської парафії у центрі міста призвела до негативних наслідків. Разом з тим, утворення нової Задвірної парафії і церкви розширило український сакральний простір Дрогобича, який отримав статус міста шести церков і лише двох католицьких костьолів (XVIII ст.).
 
Гадаю, що імена ініціаторів заснування церкви Св. Спаса на теперішній Стрийській вулиці – Теодора Купруня, Михайла Савчака, Івана Босака, Василя та Ілька Мілянів, Іван Федушка та Іван Козлова (саме так потрібно читати їх прізвища!), – мають бути увічнені на території сучасної парафії.
 
Леонід Тимошенко

Переглядів: 1122

Коментарі (4)
 
Мають бути увічнені і імена тих, хто реанімував той храм після совецького закриття і руїни. ця доба не менш драматична і повчальна, ніж далека історична. Та й в архіви не треба ходити - ще живі свідки.
Рейтинг: 6+ -2-
 
Гнат, 20:56 14 серпня 2019 р.
 
О, ця церквушка зараз під юрисдикцією Демка, там батюшка любить систематично промивати мізки місцянам на користь цої політ сили. На Коновальця так само піп дуже полюбляє начальника КП ЖЕО Майданюка, можна очікувати що буде перед виборами розповсюджувати іконки з його масненьким ликом)
Рейтинг: 6+ -5-
 
Дрогобицька Правда, 02:09 15 серпня 2019 р.
 
Древні римляни стверджували: "Поділяй і володарюй", цей постулат дуже актуальний для нас, десятки різних релігійних конфесій, сотні політичних партій, які відкрито, або таєно воюють одні проти інших, та проти нашої незалежності, причому є явно вороже настроєні проти України і українців, але живуть за наші кошти, тобто держава утримує їх за плачені нами податки.  
Такий устрій нам нав"язували усі поработителі, Польша, Угорщина, Росія і т. д.  
Продовжується така політика і в наш час, сепаратисти при допомозі інших держав намагаються поділити Україну щоб знищити її, а разом з цим і нас українцівяк націю, а ми свідомо чи несвідомо допомагаємо їм в цьому, хто голосуючи за цих яничарів, а хто відмовляючись від участі у виборах.  
Вже час найвищий зрозуміти і усвідомити, що тільки у єдності наша сила, так ми захистимо себе і своїх нащадків і збережемо нашу державність.  
Це стосується в першу чергу віруючих, а також тих хто видає себе за віруючих, слід зрозуміти що Бог один, а тому і віра в нього повинна бути одна і непохитна, до церкви слід йти щоб очистити свою душу, а не прославляти наших ворогів і поработителів.
Рейтинг: 7+ -2-
 
Василь, 07:14 15 серпня 2019 р.
 
Таки- треба йти до Бога! Церкви мають здатність не витримувати впливу десятиліть.
Рейтинг: 0+ -1-
 
!, 11:05 16 серпня 2019 р.
Додати коментар
Ім’я:
Коментар:

 
© 2008-2019 Дрогобич Інфо → (сайт працює 4128 днів)