 Інколи життя складається не так як хочеться. Мрії не стають реальністю, задумане не збувається, бажання зазнають краху. Ти ніби зупиняєшся і розумієш, що потрібно щось змінити, що потрібно дати волю тому, що сидить всередині, щоб знайти новий шлях, новий вказівник. Все в тобі міняється. В один момент ти починаєш розуміти, що не дивлячись на всі невдачі, ти все можеш. Можеш перевернути гори, можеш стати тим, ким ніколи не був, тому що, по суті, тобі нема, що втрачати. Щось ніби руйнується в тобі і ти відчуваєш народження себе, нового. Очі якось ширше відкриваються, починаєш дивитись на світ уже впевненішим поглядом. Ти можеш пройти через вогонь і воду, при цьому широко посміхатись.
Хтось візьме тебе за руку. Це може бути зовсім незнайома тобі людина, яку, до цього моменту ти навіть не помічав і не знав у своєму житті. Вона прихильно посміхнеться тобі, тому що буде вірити у тебе і в твої починання. Вона шепне тобі на вушко, що ти найкращий(а). І тоді ти почнеш ставати тією людиною, яку чекало життя. Непомітно виростуть крила і світ нарешті дізнається твоє ім'я. Ти зруйнуєш стереотипи і зможеш зробити нарешті те, про що навіть подумати не міг.
Руку буде тепло зігрівати друга рука. Вона буде передавати всю любов, яку тільки зможе зібрати в своєму серці. І ти починаєш уявляти цю людину. Ти не бачиш ні риси її обличчя, ні кольору волосся, але уже любиш її. Любиш усім серцем, усією душею. Шукаєш таку все життя. Шукаєш того, кого зможеш любити настільки сильно, що буде перехоплювати подих, того, до кого в самий дощовий вечір можна буде притулитись, відчути тепло тіла, без слів, того хто буде хвилювати тільки однією своєю появою і ти будеш бачити в коханих очах, ту підтримку, яку не дадуть тисячі слів сказаних посторонніми, навіть, якщо ці посторонні тобі дуже дорогі.
А все може статись так:
Світанок розбудив місто заливаючи його у різнокольорові барви. Весна. Повітря наповнилось запахом якогось очікування, але дуже приємного. Невимовне щастя блукало вулицями великого міста, ніби шукало того, хто сьогодні стане його жертвою. Тільки воно не шукало - воно знало.
Він прокинувся зранку від того, що відчув посмішку на устах. Щось особливе повинно було трапитись. Зрозумів це ще уві сні, коли ніжна рука торкнулась його рук, сковзнула по плечах і легко огорнула обличчя, хоча поруч не було нікого. Посміхнулась. о Боже! Ця посмішка варта того щоб витримати тисячі тілесних мук. Легкий і рівномірний подих заставив тіло покритись мурашками, прокинутись і відчути солодкий смак сподівання….
Гаряча чашечка кави і мобільний у руці не дозволяли зовнішньому світу проникати у його свідомість. Улюблена кафешка. Звичка. Але чомусь сьогодні оглядається по сторонам. Кров зраджує його, така спокійна і холодна, сьогодні вона бурлила венами, заставляючи серце невимовно швидко шукати притулку у тих руках, які були перед очима цілий ранок. Раптом! з’явився він!! її образ!!! із пустоти. Такий реальний! Вона вийшла у двері. Він встав і вибіг за нею на вулицю: нікого! Але вона така красива. Здалось що він її уже знав давно, не в цьому житті, не в цій реальності.
Він йшов по вулиці і йому здалось все таким чужим: обличчя, люди. Він бачив раніше їх всіх, а зараз це все стало суцільною сірою плямою, а очі жадали побачити той стан, ту посмішку, ті руки. Вона по - диявольськи красива і по - ангельськи ніжна. Він більше не бачив тих інших, він більше не знав нікого і нічого, він більше не був собою і зрозумів, що нічого не повернеться назад, допоки….
Вона танцювала, так прекрасно і чуттєво. У рухах не було пошлості або вульгарності, все було таким природнім. від неї віяло ніжним ароматом ранішньої роси і ванілі. Посміхалась як завжди....Парк... Люди зачудовано дивились на неї проходячи повз, а вона не помічала їх, тільки небо над головою, тільки музика…і нехай весь світ зникне, тільки музика нехай залишиться….
Він такою і уявляв її у своїх ранішніх видіннях…Він не пам’ятав як потрапив сюди, але невже це зараз важливо? Сонце пускало по її тілу зайчиків, її посмішка могла зігріти все навколо, а головне вона гріла його душу, його зранену душу, якої він уже був готовий зріктись, тільки б не відчувати пустоту. Він вперше за довгий час відчув радість. Він відчув життя…
Погляди наклались один на одного. Вона зупинилась і просто стояла, чекала….. Момент очікування був неймовірно - прекрасно болючим, як коли ти бачиш свою мрію, вона ще не в руках, але вона тут!…один рух…. Він зірвався і побіг, ейфорія….. підхопив її на руки і зрозумів, що більше ніколи не відпустить..кружляв…….а вона сміялась…Я ТЕБЕ ЗНАЙШОВ!
Переглядів: 4258
|
