 Дрогобицька хоральна синагога в Дрогобичі є пам’ятником архітектури – однією серед восьми з двадцяти, а за іншими свідченнями – двадцяти трьох синагог Дрогобича, що залишилися у нас після Другої Світової війни. У 1578 році король Стефан видав суворий указ, за яким прибулому єврею не дозволялося перебувати в місті більше трьох днів і займатися торгівлею в поза ярмаркові дні. Але переселенців, що мігрували з Німеччини, прибувало більше. Тоді дрогобицький староста Микола Данилкевич у 1616 році "розщедрився" для них на неродючий лан, звідки й пішла назва однойменного мікрорайону міста.
(натисніть на фото для перегляду, всього 17 фото)
Фото 2, фото 3, фото 4, фото 5, фото 6, фото 7, фото 8, фото 9, фото 10, фото 11, фото 12, фото 13, фото 14, фото 15, фото 16, фото 17.
Саме Ланом називалася частина старого Дрогобича у межах нинішніх вулиць Малий Ринок – 22 січня – Лесі Українки – Пилипа Орлика. Як писав свого часу Михайло Шалата у книзі "Місто в передгір’ї Карпат", незважаючи на постійні утиски і дискримінацію, частина єврейських поселенців, які займалися торгівлею та прибутковим ремеслом, зуміла скласти значний капітал. Завдяки цьому євреї перебралися у центральну частину Дрогобича, де вже на початку ХХ століття їм належала більшість будинків і крамниць. Але у своїй книзі "Вулицями старого Дрогобича" Роман Пастух розповідає про те, що все ж численну групу становили родини, які жили в бідності, а тому кожна синагога призначалася для віруючих певного майнового і соціального стану. Якщо в найбільшій хоральній синагозі по вулиці Райха (тепер – Пилипа Орлика) могли молитися усі дрогобицькі євреї, то в синагозі на вул. Пілсудського (тобто відома дрогобичанам як нещодавно школа боксу на розі сучасних вулиць Шолом Алейхема – Івана Мазепи) – лише інтелігенція. Між іншим, поряд з великою хоральною синагогою була збудована ще одна, але меншого розміру. Тепер на місці останньої будують банк.
Будівництво хоральної синагоги розпочалося в 1842 році за кошти єврейської громади і було завершено аж у 1865 році, причому зразком у зовнішньому оздобленні стала німецька синагога в Касселі. Потреба в цій культовій споруді була актуальною на той час, адже у Дрогобичі з часів епохи Реформації і до Другої світової війни євреї становили близько половини населення міста (в 1869 році - 47, 7%, у 1880 році з 17500 жителів міста - більше 50%). З часом їх кількість зросла: у 1939 році з 34 600 мешканців 26, 3 % становили українці, 33, 2 % — поляки, і 39, 9% - євреї. Синагоги завжди будувалися на всякому місці, де тільки була достатня кількість євреїв. За часів земного життя Ісуса Христа їх було багато в Єрусалимі і по всій Палестині, в тих місцях, де переважало єврейське населення. Ісус Христос, будучи галилеянином, мав звичай приходити до синагог і там навчати та принагідно зціляти хворих (Лк. 4, 16). Всякий єврей, коли досягав відповідного віку, мав право читати і пояснювати Писання в синагозі, щоправда, з дозволу рабина. Такий зручний порядок і використовував Христос, поширюючи своє вчення.
Окупація Галичини гітлерівською Німеччиною призвела до сумної статистики… Згодом в храмі розмістили склад солі, а відтак – меблевий магазин. На початку 90-х років минулого століття синагогу передано єврейській громаді міста.
Історики дослідили, що найбільшу галицьку синагогу свого часу малював видатний польський художник єврейського походження, однокласник Івана Франка Маврикій Готтліб. Таким чином на фасаді з’явились характерні романські архітектурні пояси, що могло бути розцінено як лояльність до влади і проявлення австрійсько-німецького патріотизму. Для підтримки склепіння використали добре відому дев’ятипільну систему з чотирма вельми масивними стовпами. По периметру стін кожного з полів розташовано 12 напівкруглих арок, що символізують 12 колін Ізраїлю, те саме символічне навантаження несуть і 12 невеличких арок у фризі фронтону. Дві високі колони, що тримають при вході менший фронтон, символізують дві колони Єрусалимського храму, названі "Яхін" та "Боаз". Фриз нижнього фронтону прикрашають сім арок відповідно кількості гілок мінори. Подібний символічний зміст має оздоблення всіх синагог. Дві триярусні прибудови роблять синагогу Т-подібною у плані, розширюють західний фасад і надають їй монументального вигляду.
Дрогобицька хоральна синагога досі вважається найбільшою і найкращою у Східній Європі. Минуло півтора століття з часу її спорудження, та нині вона перебуває у занедбаному стані. Розпочатий у 2004 році капітальний ремонт, що проводився силами малочисельної дрогобицької єврейської громади, фактично сповільнив руйнацію її стін та фасаду. Проте відсутність подальшого фінансування на ремонт синагоги призводить до її подальшого руйнування. Щороку під стінами хоральної синагоги можна побачити туристів, які фотографують її фасад, цікавляться її внутрішнім оздобленням, історичними даними. На її стінах можна побачити дерева-руйнівники – берізки. І хоча вінчають культову споруду скрижалі, сучасне суспільство виявляє цілковиту байдужість до подальшої долі синагоги, пошуку засобів її ремонту з відтворенням її автентичності. Як свідчать джерела інформації в Інтернеті, на капітальний ремонт хоральної синагоги в Дрогобичі потрібно півмільйона доларів США (понад 4 000000 гривень). Ця сума є відносною, адже процес руйнування культової споруди триває…
Здавалося б на перший погляд, можна висунути певні претензії єврейській громаді. Або чому Ізраїль чи світова спільнота не допоможе матеріальною підтримкою Дрогобичу, якщо держава фактично нехтує всіма історичними пам’ятниками архітектури та діяльністю музейних комплексів в Україні? Однак, відсутня мотивація на вкладення коштів для ремонту і збереження хоральної синагоги, оскільки дрогобицька єврейська громада є незначною, тож у синагозі не відбуватимуться служіння, як це було у довоєнні часи. І хоч мова про наявність юдейських ортодоксів у Дрогобичі сьогодні не йде, саме ця синагога є тим місцем для євреїв (як і представників інших національностей), які мають бажання проводити там свої пізнавальні, навчальні та культурні заходи в Дрогобичі, можуть заснувати музей тощо. Тож при подальшому зволіканні Дрогобич, а значить і Україна незабаром втратить такий вікопомний пам’ятник архітектури, як велика хоральна синагога.
…У четвер перехожі могли побачити молодого живописця Андрія Набоку з Києва, який малював дрогобицьку хоральну синагогу. Художник лише на декілька годин зупинився у нашому місці з однією метою – закарбувати на полотні одну з найкрасивіших свого часу синагогу України, яку маємо в Дрогобичі. Андрій перебуває в індивідуальному турне по Україні, в якому змальовує всі вцілілі синагоги. Коли автор цих слів поцікавився його враженнями, то перше, що почув у відповідь, було наступне: "Синагога захоплює своєю красою і розмірами. Але у вашому Дрогобичі люди дуже невиховані, безкультурні… втручаються у творчий процес, висловлюють своє незадоволення тим, що я роблю, глузують з роботи, яку я ще не закінчив. Хоча є й адекватні перехожі, які просто поцікавляться і йдуть далі". На підтвердження його слів наче з-під землі виріс молодик (скоріш за все, циганської національності, фото не подаємо) і почав брутально перешкоджати Андрієві, вимагати гроші, штовхати мольберт; на звернення уваги нікчема відповів погрозами. Нарешті через 20 хвилин після дзвінка на службу 102, коли нахабі вже було дано відсіч, підійшов представник правоохоронної служби… Соромно, але поряд пройшли й чимало дрогобичан – ніхто не втрутився, не підтримав київського гостя, не став на його захист.
Основний принцип юдаїзму – віра в єдиного Бога. Поряд з ним у ставленні до людей головним принципом є фраза з Тори: "Возлюби ближнього свого, як самого себе". Місією Ісуса Христа була мета встановити на Землі порядок, заснований на любові і терпимості, у якій "немає ні грека, ні єврея, ні обрізаних, ні необрізаних, ні варварів, ні рабів, ні вільних". У передвоєнні часи Дрогобич населяли українці, поляки і євреї. Всі вони жили толерантно, намагаючись поважати релігійні традиції, шанувати культуру і звичаї представників іншої нації. Тоді не було яскравих проявів антисемітизму чи нацизму, людиноненависництва: сусід поважав сусіда. Кажуть, якщо й виникали суперечності між поляком чи українцем або євреєм і поляком, то третя сторона не втручалася, бо дуже скоро все втихомирювалося. Дрогобичани намагалися жити у мирі і любові. Чи не тому, що свято шанували Божі Заповіді? Але сьогодні складається інше враження, досить тривожне: ми забули другу головну Заповідь любові, а любимо передусім самих себе, нехтуємо своїми святинями, занедбали моральні цінності і культуру українського народу, виплекані впродовж багатьох тисяч років.
Переглядів: 13217
|
Дрогобицька хоральна синагога в Дрогобичі є пам’ятником архітектури – однією серед восьми з двадцяти, а за іншими свідченнями – двадцяти трьох синагог Дрогобича, що залишилися у нас після Другої Світової війни. У 1578 році король Стефан видав суворий указ, за яким прибулому єврею не дозволялося перебувати в місті більше трьох днів і займатися торгівлею в поза ярмаркові дні. Але переселенців, що мігрували з Німеччини, прибувало більше. Тоді дрогобицький староста Микола Данилкевич у 1616 році "розщедрився" для них на неродючий лан, звідки й пішла назва однойменного мікрорайону міста.
