 Науково-ідеологічний Центр імені Дмитра Донцова організував круглий стіл. Він був присвячений аналізу програм кандидатів у народні депутати по Дрогобицькому виборчому округу N121. Перед присутніми виступили викладачі Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Олег Баган і Петро Іванишин.
На думку Олега Багана, за великим рахунком, нема що аналізувати, тому що програми однотипні, популістські. В них присутня маса обіцянок соціального спрямування - на кшталт підняття зарплат і пенсій. Він відзначив дріб’язковість цих програм, їхню приземленість.
Промовець визначив десять критеріїв, за якими мали б бути сформовані передвиборчі програми кандидатів.
Насамперед мова мала би йти про те, що програма повинна бути націлена на всеукраїнські проблеми. Натомість абсолютна більшість програм, у тім числі й деяких найрейтинговіших кандидатів, виглядає як програма завгоспів. Кандидати ніби змагаються між собою, вибираючи найбільш болючі проблеми регіону, але не бачать стратегічних проблем.
Другим критерієм мало би стати бачення гостроти всенаціональних проблем, причому акцент мав би бути на слові "гострота". Олег Баган вважає, що нині ми маємо регіоналізацію проблем. В Україні виростає ціле покоління в так званому російському культурному світі. Він навів приклад Одеси, яку нещодавно відвідав. Там працюють 33 антиукраїнські телеканали і лише два українських. Кандидати не розуміють духовний розлам України. Їхнім програмам властивий лише популізм, але гостроти проблем нема. Свого часу Леонід Кравчук говорив про необхідність спільної національної пам’яті. Інша справа, чи доклав він зусиль, щоби це було, але думка слушна й потребує втілення в життя.
Третій критерій передбачає розуміння юридичної складової для втілення пропонованих рішень. Проте в програмах кандидатів нема посилань на закони, Конституцію України.
Також у більшості програм кандидатів відсутня вписаність в ідеологічні програми партій - і це четвертий критерій.
П’ятий критерій передбачає світоглядну позицію кандидата, яка в багатьох просто відсутня. Натомість маємо догоджання виборцеві замість нав’язування своїх ідей.
Шостий критерій мав би свідчити про бачення світової геополітичної ролі України. Проте цього майже нема в програмах кандидатів, а якщо й є, то вони не уявляють, як Україна, скажімо, може вступити до НАТО, якщо 60 відсотків населення проти цього. Програми депутатів у кращому випадку написані на обласному, але не всеукраїнському рівні. Нема конкретних пропозицій, наприклад, щодо Чорноморської дуги чи реформ у Грузії, що свідчить про необізнаність кандидатів з даними проблемами або про їхню незацікавленість втілення їх у життя.
Сьомий критерій мав би засвідчити про представлення і відчуття проблем свого макрорегіону (Галичини), але цього знову ж таки нема. У програмах відсутній галицький дух. Олег Баган зазначив, що нам треба вчитися в донеччан, яким притаманна солідарність.
У програмах кандидатів відсутнє розуміння так званих непопулістських проблем - і це восьмий критерій. Деякі кандидати, наприклад, пропонують вшановувати героїв краю, але це поодинокі випадки, що не висвітлюють тенденцію.
Дев’ятий критерій - це відсутність розуміння фактору культури в розвитку суспільства, його обездуховлення.
Насамкінець у програмах відсутнє розуміння ролі Церкви в національній історії.
Олег Баган погодився з тим, що якби програма кандидата була побудована за запропонованими ним критеріями, то навряд чи цей чоловік переміг на виборах. З іншого боку, трагедією нашого округу стало те, що нема жодного кандидата, який би представив націєтворчу передвиборчу програму.
Петро Іванишин запропонував інший підхід до аналізу програм кандидатів.
Насамперед він зупинився на критерії депутатів за місцем їх життя і діяльності. Більшість із них належить до так званих варягів - навіть ті, що народилися на наших теренах, але тривалий час проживають у Києві чи Львові.
І все ж найголовнішим критерієм є політична ідеологія, яку готові запропонувати кандидати в депутати. Оцінка політика і політичної сили, яка за ним стоїть, відбувається за тим, чи готові вони реалізувати національну ідею. Не можна уявити поляка, чи британця, чи француза, щоби він виступав проти своєї держави. У нас цей критерій не вважають основним. Кандидати намагаються сподобатися виборцеві, а не втілювати національну ідею в життя.
Доводиться констатувати, зазначив Петро Іванишин, що більшість кандидатів просто відмовляється від реалізації національної ідеї. Як не парадоксально це звучить, але мова йде навіть про тих осіб, яких ми вважаємо державницькими чи частково державницькими. Що це означає в реальному житті? В залежності від ситуації в Україні, ці люди можуть пристати до однієї або до іншої політичної сили.
Програмам багатьох кандидатів властивий соціальний і патріотичний популізм, а також популізм ліберальний (космополітичний). Проте непрофесійність, брак політичного мислення не дозволять їм упевнено себе почувати у Верховній Раді. Втім, не виключено, що вони наберуться досвіду, але на це потрібен час.
Абсолютна більшість претендентів - це так звані безідейні обіцяльники. В декого загалом непогані програми, зокрема, в економічному аспекті, але з політичної точки зору вони є нікчемними. Один кандидат, який вважає себе націоналістом, безбожно вставив у свою програму уривок з праці Василя Іванишина "Внутрішня окупація: війна на знищення", хоча декларує дотримання десяти Божих заповідей. Він же пропагує гасло об’єднаної опозиції про справедливу державу, чесну владу і гідне життя. Інший кандидат каже, що виступає проти русифікації, але допускає в програмі елементарні граматичні помилки. Програма ще одного кандидата, якого ідентифікують з Партією регіонів, узагалі безграмотно написана.
На думку Петра Іванишина, найбільш успішно веде передвиборчу кампанію Ігор Курус. Але він шалено спекулює на патріотизмі. Набір соціально-економічних обіцянок дисонує з відсутністю розуміння, що не маємо національної держави.
Ігор Курус і Михайло Задорожний скандально ведуть свої передвиборчі кампанії, роблячи акцент на негативізмі.
Серед державницьких кандидатів, якщо судити з їхніх програм, Петро Іванишин назвав Тараса Гентоша, Михайла Задорожного і Романа Ілика, причому останній має найбільші перспективи. Тарасові Гентошу властивий патріотичний популізм, у програмі є лише натяк на національну державу. Михайло Задорожний не виявляє себе націоналістом, хоча пристосовує програму "Свободи", його програма не відповідає національній складовій, а свою передвиборчу кампанію теж не веде по-націоналістичному. Що стосується Романа Ілика, то його програма мажоритарника прив’язана до партійної програми, яка не є програмою національної ідеї. З іншого боку, він має шанс пропагувати національну ідею на всеукраїнському рівні. На відміну від інших, він веде свою передвиборчу кампанію без скандалів, роблячи акцент на позитиві.
Переглядів: 7048
|
