 До цих пір не можу відійти від однієї приголомшуючої розмови з 11-річним хлопцем. Назвемо його Петро. Знайомі ми з ним досить давно. Хлопчисько не по роках розвинений, із тих що називається вихований по новітніх методиках. Сім'я хороша: батьки з прекрасною освітою, телевізора в будинку немає, виховання і освіту дітям намагаються дати серйозну і глибоку, культурне життя ніколи не зводилася лише до зовнішніх форм...
Пам'ятаю, з яким радісним подивом слухав я кілька років тому його розповіді про те, як і чим він живе. Переді мною стояла людина з величезним світом позитивних фантазій: хлопчик захоплювався історією, розповідав мені, як на вулиці і в класі вони з друзями грають у військові події - але не в Рембо, а в шляхетних офіцерів; в мові часто звучали слова чеснота, шляхетність.
...Нещодавно ми зустрілися знову - після тривалої перерви. Петро виявився у новій школі (до речі, одна з кращих шкіл Дрогобича), але з цієї школи він хоче піти, радше, таке рішення прийняли батьки після розповідей сина і побаченого в школі. Але - про все по порядку. Розмова наша почався з мого питання про те, як проходять його офіцерські баталії. Якось майже по-дорослому, серйозно дивлячись мені в очі, Петя сказав: "Я більше цим не займаюся, це була помилка". Коли я запитав, у чому ж помилка, він відповів приблизно так: "Це були дитячі мрії, відірвані від реальності". Я подумки списав ці слова на те, що в перехідному віці й не таке почути можна. І запитав його: "А зараз чим ти займаєшся?". Він відповів, що спробою "підвищити свою популярність у класі". Виявляється, в його новій школі навчається хлопчик, син можновладця, який обігнав усіх у популярності. А популярність його визначається тим, що він хвалькувато користується сучасними гаджетами, у нього наймодніші в класі навушники - точніше не пам'ятаю, але щось у цьому роді. Одного разу, поскаржився мені співрозмовник, цей хлопчик його навіть побив. "Як так?" - запитав я. "Справа в тому, що я звик вирішувати всі суперечки словами. А співрозмовнику це було незрозуміло, а відповісти на його "мові" я не зміг". Ще він розповів, що в класі є дівчинка, яку всі регулярно гноблять - наскільки я зрозумів, фільм "Опудало" цілком актуальний і цій школі. На моє здивоване запитання: "Як же так, друже, раніше у тебе були зовсім інші інтереси?", - Хлопчик лише знизав плечима: мовляв, куди ж подітися?
Звичайно, досвідчені психологи скажуть про особливості перехідного віку. Безумовно, і в нашому дитинстві були подібні витівки, різного ступеня невинності. І все ж ...
Я, звичайно, не можу зробити однозначного висновку про те, наскільки фатальна або навіть просто типова така ситуація, яку описав мені хлопчина. Але ось уже кілька днів я не можу забути тієї розмови з ним. У голові не вкладається, що подібне відбувається в одній з кращих шкіл Дрогобича. Мені не хочеться нікого звинувачувати або тим більше повчати. Адже відповідь на повчання може бути тільки одна: йди туди і сам викладай, виховуй. А я точно знаю, що не піду. Більше того. Я впевнений, що ця школа є цілком заслужено однією з кращих, і не тільки серед шкіл міста. Я не сумніваюся в тому, що там хороші вчителі і учні. Та й мій добрий друг Петрик не перетворився на монстра. Він як і раніше добрий, розумний, прекрасний хлопчик.
Просто ця історія змусила мене ще раз подумати про те явище, яке прийнято назвати неприємним словом секуляризм.
І все ж... Очевидно, що наша впевненість у тому, що правильне оточення абсолютно ізолює людину від того, чим живе світ, не підтверджується практикою. Чи багато в розказаної історії відмінностей від звичайної школи? Схоже, навіть у найкращих школах нерідко визначальним для поведінки дітей є не моральний зміст, а такий от загальний фон не цілком здорової підліткової спільноти.
І все це хвилює мене набагато більше, ніж будь-які мітинги і ходи, які зараз визначають порядок денний.
Переглядів: 3961
|
