 Хтось із відомих політиків зронив афористичну фразу: "Боротьба за мир буде такою, що каменя на камені не залишиться". Згадав її у зв’язку з відзначенням 28 серпня 2013 р. 157-ї річниці від дня народження Івана Франка (1856-1916) у його рідному селі Нагуєвичах на Дрогобиччині. Від побаченого ще більше ствердився у невтішному висновку: невдовзі Франкові уродини, котрі зазвичай збирали величезну чи велику аудиторію, стараннями нинішньої владної вертикалі і місцевих перевертнів-хрунів "на задніх лапках" і "во фрунт" перед "вишєстоящімі" загрожують перетворитися на загумінкові. Для такого передбачення зовсім не потрібно бути ясновидцем, бо за останні кілька років вони вже стали майже такими.
Дозволю собі маленький екскурс у історію відзначення днів народження українського Мойсея, започатковану, здається, в 1976 р., із власних 35-річних спостережень і вражень, аби на їх тлі рельєфніше показати їх нинішній стан, що викликає обґрунтоване занепокоєння, тривогу та гостру критику з боку шанувальників титана думки і праці. Напевно, найграндіознішим від початку цих заходів стало відзначення 125-річчя Івана Франка в серпні 1981 р. Незважаючи на прохолодну, вітряну і сльотаву погоду, продемонструвати шану й любов до поета, взяти участь у відкритті відновленої садиби-музею його батьків, а також Стежки поета на узліссі Франкового гаю прибули люди з цілої Дрогобиччини і далеко з-поза її меж, навіть з віддалених республік колишнього СССР. Колона з 20 тисяч учасників дійства розтягнулась від приміського села Лішні через сусіднє село Унятичі і до самих Нагуєвичів. А це – приблизно одинадцять кілометрів!
Наступне грандіозне Франкове свято відбулось у серпні 1986 р., коли за рішенням ЮНЕСКО у світі відзначалось 130-річчя поетових уродин. Тоді у Львові відбувся міжнародний науковий симпозіум "Іван Франко і світова культура", у Нагуєвичах навпроти відновленої садиби відкрився новий модерний музей Івана Франка, а село відвідала представницька делегація ЮНЕСКО та учасників симпозіуму. Ще через три роки, у період бурхливого піднесення хвилі національного відродження і горбачовської гласності мала батьківщина великого поета побачила чергове велелюддя і вперше у своїй величезній історії – справжній розмай національних стягів. Присутні буквально ловили кожне емоційне, пристрасне і волелюбне слово промовців, і насамперед – відомих українських письменників. За роки незалежності найбільший приплив людей до Нагуєвичів спостерігався у ювілейний, 150-й рік уродин поета, тобто в 2006 р., коли в селі побував Президент України Віктор Ющенко.
Хто бачив стільки нагуєвицьких велелюдь, як автор цих рядків, не забуде їх ніколи. Кожні наступні відзначення днів народження поета мали і цікаві "якісні" особливості. Особливо запам’ятались виступи представників української діаспори із США, Канади, країн Західної Європи. Не бракувало промовців і з числа народних депутатів України, керівників Народного руху України, відомих політиків, письменників, літературознавців, публіцистів тощо. Організатори свят без будь-чиїх дозволів "згори" залюбки запрошували шановних і відомих гостей Нагуєвичів, і ті виступали, скільки вважали за потрібне. А одного року зі сцени літнього театру в Франковому гаю промовляли і читали вірші одночасно ціла група письменників зі Львова і Львівщини. Про перебіг святкувань вільно й об’єктивно, з патріотичних позицій розлого писали всеукраїнський часопис "За вільну Україну", газета "Голос України", інші авторитетні столичні та львівські видання, місцева преса, зокрема дрогобицька міськрайонна газета "Галицька зоря".
Так тривало аж до 2010 р. Усе кардинально змінилося на гірше після приходу до влади режиму Віктора Януковича. Його ставленики – переважно або часто особи неукраїнського походження, частина з яких не приховують своїх українофобських поглядів, а то й хизуються ними. Вони розгорнули широкий і цинічний наступ на все українське: мову, історію, конституційні свободи слова, мирних зібрань і демонстрацій і т. ін. Ці негідні дії, до яких залучені органи прокуратури, судів, вимуштрувані спецальні загони Міністерства внутрішніх справ, незграбно загортаються в ні для кого не переконлививі фантики нібито якогось "криміналу" з боку опозиції, а завершуються брутальними розгонами, побиттям, переслідуваннями, ув’язненнями учасників акцій народного протесту включно з журналістами. Тільки перелік непривабливих дій режиму зайняв би десятки сторінок.
Після прибрання до своїх рук керівництва найвищими державними інституціями, особливо правоохоронними структурами, чільні представники яких у Києві й на місцях під страхом звільнення з посади послушно виконують вказівки "згори" і часто – сумнівної законності, в Україні майже не залишилося справді вільних і об’єктивних ЗМІ. Гарантована Конституцією України свобода слова нагадує ширму. Які з них пробують демонструвати свою незалежність і дозволяють собі критику антиукраїнської влади Януковича, на тих новоявлені держиморди від великої політики і своїх керівних посад знаходять управу, а точніше сказати – розправу. Часто доходить до побиття і фізичного впливу на непокірних. Кожний з вас теж чув, читав і знає такі факти. Не випадково серед народу почали ширитись розмови про нові "єжові рукавиці" в умовах незалежності України.
Ось і тут. Відзначали б у Нагуєвичах Франкові уродини, як усталено довголітньою доброю традицією, і небо на землю ніколи б не впало. Але ж ні. Доморощеним пахолкам режиму не до шмиги, що із трибуни свята з уст опозиційних політиків, народних депутатів, відомих майстрів красного письменства, вчених, артистів крізь призму життя і творчості Великого Каменяра лунала справедлива критика на його адресу. До речі, не зайве ще раз нагадати сумну історичну закономірність: боязнь, нетерпимість влади до критики завжди призводить до перевищення чисельності штату репресивно-каральних органів над чисельністю війська, як уже сталося в Україні, і перетворення її на свавільну диктатуру. У людей середнього й старшого віку ще в пам’яті, яким кровожерним монстром був антиукраїнський комуно-російський режим в СССР. Рецидиви його злочинів усе зриміше проявляються нині в Україні, одним з яких став незґрабно закамуфльований тиск і переслідування вільного, а не прилизаного на догоду начальству, друкованого та усного слова.
Так-от, невдовзі після "воцаріння" Януковича місцеві чиновники на письменницькому святі в Нагуєвичах відмовили у слові тодішньому голові Львівської обласної організації НСПУ Марії Якубовській, що доти було попросту немислимо. Цього і наступних років серед учасників свята стало шастати небачено багато міліціянтів (дехто нараховував їх кількість до півсотні!), хоча доти їх тут практично не бачили. Село неждано "ощасливило" двійко тодішніх "правих рук" режиму – від Адміністрації Президента Ганна Герман і від уряду – міністр культури і туризму, за походженням дрогобичанин Михайло Кулиняк. Першу діячку з її солодкаво-лукавими словесами публіка не захотіла слухати й освистала. Другий діяч опустився до рівня… особистого вручення своїй рідній сестрі і своячці державних нагород, але про поета не прорік жодного слова. Так колись опускався лише генсек КПСС Леонід Брежнєв у період пізнього застою, коли нагороджував від імені держави власного чи то синочка, чи зятька.
Якось мав слово й голова Львівської обласної ради, нині народний депутат України Олег Панькевич. Наприкінці виступу він запросив до мікрофону відомого мовознавця, депутата Львівської обласної ради, а нині – теж народного депутата, полум’яну опозиціонерку правлячого режиму Ірину Фаріон. Аби не дати їй піднятись на сцену, в неї вчепився міліцейський пахолок, що за завданням свого начальства, а те – свого начальства, крутився поряд. На допомогу тендітній жінці кинулися друзі. Вона таки піднялась на сцену і виголосила пристрасне, зболене слово на захист національної мови і культури, сприйняте присутніми із захопленням і з бурхливими оплесками.
І що, впало небо на землю? Ні! Однак це дуже не сподобалось місцевим чиновникам та їх зверхникам: "Ну, постривайте, не все в середу Петра!". Отож торішнього, 2012 р. вони проявили варту кращого застосування "бдітєльность" і сповна врахували резонансний "казус" 2011 р. Нагороджена своїм міністерським братом тоді ще заступниця голови Дрогобицької районної державної адміністрації Галина Гайдук на засіданні оргкомітету "закликала місцеві правоохоронні структури посилити контроль у час святкового дійства". І вони постарались! Та так, що до східців сцени небажаним для режиму особам годі було доступитися.
Позаяк львівським письменникам слова не дісталося, я звернувся до ведучих свята надати його мені. Вони тут же скерували мене до першого заступника голови (нині він уже її голова) Дрогобицької райдержадміністрації Михайла Винницького. Радий би, признався він мені майже пошепки, але надати вам дозвіл може лише голова райдержадміністрації Михайло Сендак. "Де він?" "Та у відпустці". "А ще хто?". "Голова Дрогобицької районної ради Михайло Сікора". Ні, заперечив той, це не в його компетенції. А нехай вам грець! Добре, що на це обурливе дійство незабарно відгукнувся давній і постійний очевидець нагуєвицьких свят, дрогобицький літературознавець, член НСПУ, професор Михайло Шалата. Він яскраво, гостро й зболено висвітлив тривожну ситуацію навколо відзначення уродин поета і взагалі в Україні у перші два роки правління режиму Януковича в брошурці з промовистою назвою: "Не мовчімо!..", що вийшла в 2012 р. і отримала широкий резонанс серед читачів.
Про подальші наскоки на, як виявилось, "невигідного" нинішньому режимові Івана Франка люди дізнались наприкінці липня 2013 р., коли в Нагуєвичах удруге відбулося масове свято "Франко Фест" з відгалуженням під назвою "Франко Місія". Її критичним відлунням стала стаття "З Франком чи проти нього?" групи відомих дрогобицьких учених і діячів, надрукована в місцевій і столичній пресі. Задля повнішого висвітлення теми своєї статті мушу зацитувати з неї кілька речень: "Цьогорічний Франко Фест" мав і другу яскраву лінію, яка мала назву "Франко Місія": намагання групи його учасників-письменників принизити постать і знецінити спадщину Івана Франка. Особливо помітно це було на двогодинному виступі письменників Володимира Єшкілєва та Олеги Лишеги, який модерував львівський "маскультурник" Юрій Кучерявий. Саме Ю. Кучерявий був у минулому головним організатором "опускання" Тараса Шевченка і Ліни Костенко на літературних зустрічах у кафе "Кабінет"… У виступах цих літераторів, писали дрогобицькі автори, прозвучало таке. Мовляв, Іван Франко застарів для нинішніх українців; його творчість позначена етнографізмом і зробилась малоцікавою; вона стала своєрідним проявом важкої психічної та фізичної недуги поета; українська література назагал – провальний проект, ніяка не рівня багатим літературам Заходу… Від "розбронзовувальних" пасажів В. Єшкілєва і О. Лишеги залишився лише крок до заяви, котра може не забаритися: "Не тратьте, куми, сили, спускайтеся на дно!".
Для підготовки Франкового свята-2013 голова Дрогобицької райдержадміністрації Михайло Винницький видав розпорядження № 214 від 23 липня 2013 р. про створення оргкомітету. Згідно з додатком до цього розпорядження за підписом заступника голови Дрогобицької РДА Олександра Філіпенка оргкомітет "співочолили" голова райдержадміністрації Михайло Винницький і голова райради Михайло Сікора, а їхніми заступниками в оргкомітеті стали… їхні заступники за посадами Олександр Філіпенко та Роман Урбан. Гадаєте, ми побачили в його складі відомих у Дрогобичі й поза ним франкознавців, письменників, публіцистів, митців, артистів, музикантів, співаків, керівників осередків національно-патріотичних товариств тощо, як це би мало бути і як було за успішного керівництва райдержадміністрацією творчо обдарованого інтелектуала Михайла Кравця? Зовсім ні! За мізерним винятком до нього включили підлеглих чиновників, "потрібних" бізнесменів, а "для блізіра" – кілька умовно "сторонніх" осіб. Навіть у "старі добрі часи", бодай їх не згадувати, оргкомітет завжди формували на доволі представницькій основі.
Не тільки моя думка: як і 156-ті, так і 157-мі Франкові уродини влада, за згодою послушного оргкомітету, знову вирішила провести у найнезручніший для поетових шанувальників час – у середу, на велике християнське свято Успення Пресвятої Богородиці, о 12-й годині. Тільки виставка квітів, тільки молебень біля каплички, тільки концерт – і жодних "небажаних" виступів! Не можу й згадати, коли ще так рано і з такою програмою відбувались подібні заходи в Нагуєвичах.. Адже це був якраз такий день і такий час, коли більшість зі щорічних учасників свят або щойно поприходили з церкви додому, або були на роботі, або збиралися кудись до родини на храмовий празник, або через слабку попередню інформацію навіть не чули про день і час відкриття урочистості, або просто проігнорували захід через відсутність відомих і авторитетних промовців. Адже традиційно відзначення уродин поета влаштовували у неділю напередодні або після дня його народження 27 серпня, як правило, о 13-14 год. Інколи навіть на початку вересня. Нині це зроблено посеред тижня і так рано випадково чи навмисно? Виглядає, що таки навмисно!
Тому не слід дивуватися, чому на лавках перед сценою на початку літературно-мистецького свята зібралось усього (ми з журналістом Ярославом Грициком із часопису "Галицька зоря" потрудились порахувати) 130 осіб, а з невдовзі прибулими – десь зо дві сотні. Ними виявились переважно… працівники районних органів влади, установ, закладів і шкіл. Невеличка решта – хто звідки. Ото й, здається, все. Та ще із задньої лавиці скрушно поглядав на сцену народний депутат України від Дрогобиччини Роман Ілик, якому теж було відмовлено в слові. Бо, зрештою, хто ти такий, "простий" нардепе? Он раніше районні організатори на догоду вищим зверхникам режиму з успіхом не допустили до Франкової сцени навіть заступника Голови Верховної Ради України Миколу Томенка. І нічого!
Як ішлося вище, задля уникнення "казусів" було заборонено будь-чиї виступи. Адже якби мали слово перші чиновники області та району, котрі ходять під президентською вертикаллю, то, хочеш чи ні, а довелось би надати його й представникам опозиції. А так – "Ні нашим, ні вашим", "Баба з воза – коням легше". Як тут не згадати сатиричних рядків з популярної наприкінці СССР пісні львівського барда, написаної з нагоди візиту до Львова генсека КПСС Михайла Горбачова і "перестрахувальницьких" дій тодішньої обкомівської і вище влади: "Не дай, Боже, терористи, або вискочить Макар: міг би ся зденервувати генеральний секретар!". Крім сказаного, неприємно вразила друга поспіль відсутність на Франкових уродинах перших керівників Львівської області, відомих діячів літератури, культури і мистецтва, франкознавців зі Львова. А кому потрібні паперові слова привітання учасникам свята від обласних зверхників, зачитані ведучими заходу? Одним так було велено, а других можливих ораторів не запрошували і навіть не повідомляли.
Знов-таки, з усієї майже двотисячної "пишучої братії" України прибув на свято лише ваш покірний слуга, котрий і вирішив сказати кілька слів та прочитати вірша. Ану ж дрогобицькі чиновники змилосердяться й височайше дозволять? Та ба! Ті ж ведучі вдруге, після торішнього року, переадресували мене керівникові відділу культури і туризму райдержадміністрації, членові оргкомітету Осипові Марущакові. Не дослухавши, він рішуче схрестив на грудях руки, немов гострі списи: "Ні, стопроцентно, категорично ні!". "Чому?". "Так вирішив оргкомітет!". "Чи оргкомітет вищий від Конституції України з її забороною цензури і гарантією свободи слова? А може, він замінив колишнє бюро райкому компартії?". "Що ви мене питаєте? Зверніться до заступника голови райдержадміністрації і заступника голови оргкомітету Олександра Філіпенка, бо голова у відпустці!". "Сказали, що він пішов проводжати обласних представників". "То он є голова райради і співголова оргкомітету Михайло Сікора! А я не маю повноважень вирішувати такі питання!".
Що мені залишалось? Пішов до нього. Відповідь почув, як і торік. Потім він додав: "Почекайте, може, ще повернеться Філіпенко". Наступного дня за відсутності Михайла Винницького я зустрівся з його першим заступником Степаном Рудницьким. При спілкуванні він підтвердив те, що я почув від деяких інших членів оргкомітету: саме голова райдержадміністрації Михайло Винницький заборонив будь-чиї виступи на святі. А оргкомітет, виходить, послушно прийняв його розпорядження "до спольнєнія". А ще запитав мене: чи ви чули, "що" дозволив собі сказати 27 серпня біля пам’ятника Великому Каменяреві в Дрогобичі директор Інституту франкознавства Дрогобицького педуніверситету ім. І. Франка Євген Пшеничний! З Нагуєвичів ми поверталися з Євгеном Вікторовичем одним автобусом, і він розповів, про "що" говорив днем раніше. Вивляється, про те ж, тільки своїми словами, що торік у своїй брошурі – Михайло Шалата, про те, що говорять інші критики на адресу режиму Януковича і організаторів відзначення Франкових уродин.
То звідки страх і переполох у головах і вчинках наших чиновників? Не інакше, як од боязні втратити посаду. Тому й діють за відомим принципом: "Краще пєрєбдєть, чєм нєдобдєть". Гов, на словах – начебто патріотичні чиновники, які годуєтесь, і то доволі неголодно, за народні гроші! А хіба відомі та безіменні герої боротьби за волю України не хотіли жити, йдучи на вірну смерть задля торжества святої ідеї? Хотіли, ще й як хотіли! А над вами, дякувати Богові, загибель гейби не витає! Навіть реально не загрожує звільнення з посади! То в чому справа? А у вашому ж мерзенному прислужництві, кирпогнучкошиєнстві, ось у чому! І не дуріте лукаво ні себе, ні дітей ваших, нікого-нікого, ніби ви – "свої до мозку костей кров од крові і плоть од плоті рідного народу". Допавши до керівної посади зі словами любові до неньки України, Тараса Шевченка та Івана Франка, ви без критичного слова у вічі швидко перероджуєтесь у послушних пахолків, лакеїв антинародного режиму! То які ви після цього "свої"? Ні, ви саме такі, як шевченківський землячок-лакей з циновими ґудзиками у Петербурзі!
Іншим проявом вашої боязні перед владними зверхниками стало визнання того ж Осипа Марущака. У присутності колег-освітян він поділився, як його внучка читала в Нагуєвичах гострий вірш Богдана Стельмаха "Не пора" про Франкові свята в "єжових рукавицях" нинішнього режиму і його лакеїв. Але кінцівку вірша він, з міркувань "Как би чєво нє вишло", замінив рядками з Дмитра Павличка. Все одно, додав він, дідусеві "вказували", як він "дозволив таке". Читайте: гейби крамолу гейби за відсутності в нас офіційної, гласної цензури. Що цікаво: усього днем раніше на традиційному і знову чудовому Франковому святі біля Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка 27 серпня 2013 р. цього вірша майстерно прочитав сам автор і удостоївся гарячих оплесків численних глядачів. До речі, на запрошення дирекції музею там мав слово від Франкової землі, читав свої вірші з Франкіани і ваш покірний слуга. Виходить, у Львові – щиро запрошують, можна виступати без будь-чиїх дозволів, а в Дрогобичі – "стопроцентово, категорично ні!".
Ось за яких обставин уже втретє за режиму Януковича літературно-мистецьке свято на пошану Івана Франка стараннями деяких вищих і місцевих чиновників перетворилось на суто мистецьке. А якщо сказати прямо і відверто, то ніякого високого мистецтва присутні не побачили. Знову був усього-навсього пересічний огляд художньої самодіяльності району, хоча її учасники сумлінно й щиро продемонстрували все, на що здатні. Розчаровані учасники дійства стали покидати літній театр задовго до закінчення концерту. Наприкінці їх ряди поріділи настільки, що ніби вже не було кого веселити.
Проте як би не старалися організатори, їм не вдасться відвернути людей від національного Мойсея України Івана Франка. Так само різним "розбронзовувачам", де б їм не в’язали пупок, якої б матері вони не ссали цицьку і в кого б не вишколювались, не вдасться перетворити його на "застарілого", "малоцікавого" і загумінкового. А щоби про місцевих держиморд знали наступні покоління, і написана ця стаття. Бо Іван Франко – навіки, а чиновники – на час!
Переглядів: 4840
|
