Квіти від Артура

Надрукувати
Останні новини Дрогобича
Написав(ла) theukrainians.org   
07.02.2019
DSC_8143   Він зазнав зневаги та побоїв як від чужих, так і від своїх. Історія рома, котрий ризикнув шукати власний шлях. І, здається, знайшов   
 
— Я був весь у крові, ледве прийшов додому. Потім лежав у реанімації чотири тижні. Всі думали, що помру. Але живу! — Артур усміхається.
 
Після нашої останньої зустрічі він суттєво схуд, на обличчі з’явилися синці. Недавно Артура побили просто посеред вулиці, коли він повертався додому.
 
— Ледве вижив, — каже. — Мені по голові топталися сильно. Ногами копали по всьому тілу, але голова боліла найбільше — я думав, шо фініш.
 
Перелом ребер і черепа, пошкоджена печінка — повний букет. Це сталося місяць тому. Достеменно невідомо, хто і чому це зробив, але, як каже сам Артур, це далеко не єдиний випадок побиття ромів у місті.
 
***
 
На ринку пахне трояндами, гнилими фруктами та сміттям, що стелиться під прилавками й дерев’яними кіосками. Поруч розташований квітковий ряд, де продавчині пропонують покупцям голландські троянди: червоні, жовті, сині. Тут дрогобицький ром Артур Локатус працює щоденно. Розвантажує та розносить квіти.
 
Йому 27. Робочий день Артура починається о 8-й ранку і триває до 10-ої вечора. Неділя — його улюблений робочий день. Не треба вантажити важкий крам, тільки квіти.
 
Одного мого знайомого замордували до смерті. Коли мене били, то казали: «Так тобі треба, брудний циган»
 
DSC_8143
 
Два боки ринку розділяє бруківка, цього дня така ж брудна і сіра, як усе довкола. Трохи шкутильгаючи, нею крокує Артур. Взуття на його ногах добряче більше за розміром, але це, здається, не заважає йому. Хлопець мружиться від світла, що промениться від єдиного ліхтаря на цьому базарі.
 
Питаю, чи все гаразд, але приблизно знаю відповідь. Артур кивне головою, мовляв: «Нормально все».
 
— Коли я вийшов з лікарні, мені весь час боліла голова. Я вже після роботи навіть не п’ю.  Не можна мені, — каже Артур, доїдаючи велику піцу. Ми розмовляємо у місцевій кнайпі.
 
― Знаю одного цигана, якого замордували до смерті, — веде далі Артур. — Я після побоїв іще був трохи в дурці. Мене весь час боліла голова. Сестра відвезла туди, щоб дали мені якийсь препарат. Його довго не могли дістати, потім замовили. Він дорогий. Але від нього голова менше болить. Коли мене били, то казали: «Так тобі треба, брудний циган».
 
***
 
Після того випадку Артурові колеги з ринку зібрали гроші на лікування. Його тут люблять. Директор, у якого він працює, каже, що Артур виконує все, що йому скажеш чи попросиш. У нього немає такого, мовляв, я цього не роблю, бо не моя робота.
 
— Всі скинулися мені на ліки, — розповідає. — Я не знаю, скільки то коштувало. Дорого, певно. Сестра приходила в лікарню й канапки приносила. А мама не могла приходити.
 
Артурова мама, Марія, вже кілька років не ходить. Батько помер. Але сорокарічна сестра Нарциса, хоч має чотирьох дітей, опікується Артуром. Вона не працює — куховарить для цілої родини і допомагає братові, коли той хворіє.
 
 
 


Ми йдемо на Млинки — квартал у Дрогобичі, який називають «кварталом маргінесу». Переважно тут мешкає ромська громада міста. Ромів не люблять, тому кажуть, що «жити на Млинках — це кара Божа». Артурів дім ховається за великою зеленою брамою — це хатка-глинянка сірого кольору. На подвір’ї видно багато кольорових лахів і червонувату мідну миску, в якій лежить випраний одяг. Серед нього я помічаю один із Артурових костюмів. Хлопець завше виділяється у місті своїм ексцентричним виглядом. Артура знають саме таким. Колись він ходив із колонкою, котру вмикав на всю гучність, і слухав реп. Потім колонку зламали «місцеві ділки».
 
Та кольорові костюми в Артура й досі лишилися. Серед них є такі, що привертають увагу за мить, — рожевий, синій, сірий, квітчастий. Коли надворі тепло, Артур вбирається кольорово, але з похолоданням гама його гардеробу трохи в’яне. Тоді настає час для чорного.
 
― Ми недавно переселились, і я залишив свій рожевий костюм на старій квартирі, — ділиться Артур. — Більше його не вдягну. 
 
***
 
― Чи пам’ятаєш своє дитинство? — якось питаю Артура.
 
― На Млинках ми разом із друзями бавились. До школи я ходив, коли хотів, — мама не змушувала. Але вчився. Закінчив десять класів, хоча в моєму документі написали, шо хіба два. Я любив дитинство.
 
Шлях до навчання був непростим. Хлопець народився з дитячим церебральним паралічем, і йому довелося довго лікуватися в Охматдиті. Артурова мама витратила на це чимало грошей, але процедури дали свій результат. Навіть якщо сьогодні Артур трохи шкутильгає, не зовсім виразно говорить і не вміє добре читати — це не заважає йому повноцінно працювати.
 
Згодом колекція випробувань поповнилася ще й іншим досвідом. Коли Артурові виповнилося шістнадцять, він почав уживати наркотики. Це тривало майже десять років — шансів зав’язати з залежністю майже не було. Але він лікувався у декількох реабілітаційних центрах. Тричі звідти втікав, та друзі його знову туди повертали. Каже, що дякує їм за це.
 
У ромській громаді до Артура ставляться не надто прихильно. Адже він чи не єдиний з громади працює

DSC_8143
 
Друзі Артура — не роми, українці. Як розповідає хлопець, з ними завжди мав добрі стосунки. Коли його побили, друзі допомогли зібрати гроші на лікування. У ромській громаді до Артура ставляться не надто прихильно. Адже він чи не єдиний з громади працює.
 
Сам Артур не вважає себе частиною спільноти ромів у Дрогобичі:
 
— Мама і сестра майже не спілкуються з нашими. Я теж. Мені так нормально. Часто кажуть:  «Нашо ти працюєш?». А мені подобається. Я люблю свою роботу. Мені хочеться — і я працюю. Сестра Нарциса мені канапки готує на роботу. Коли нема шо на канапки покласти, то беру просто хліб або йду на обід в столову. 
 
***
 
Пригадую нашу першу зустріч з Артуром. Вона відбулась у місцевому кафе, геть неприємна для обох. Ми зустрілись на ринку після його робочого дня і пішли щось перекусити у бістро.
 
— Ми не обслуговуємо циганів, — сказала офіціантка, побачивши Артура.
 
Він тоді не відреагував, посміхнувся і байдуже звернувся до мене:
 
— Я не ображаюсь. Можемо піти звідси.
 
Ми взяли каву з собою і кружляли довкола ратуші. Мені було дико прикро.
 
― Тобі мама розповідала казки у дитинстві? — запитала раптом, щоб подолати зніяковіння.
 
― Розповідала. А ще ми самі вигадували циганські казки. Була, скажімо,  «Про чаклуна і цигана».
 
Це історія про хлопця, якого з циганського табору викрав чаклун. Вони вдвох літали на конях, а зупинившись на вершині гори, чаклун розпалив вогнище і кинув туди яйце. Земля розступилась — і звідти треба було дістати золотий скарб. Магічна історія закінчується тим, що чаклун виявився злим, але хлопець урятувався. Герой порятував не лише себе, а й батька, який теж давно зник.
 
 
— Мама  розказувала мені ту казку, а я потім собі вже сам додумав і розказував своїм старшим друзям. Вони мені вірили, — сміється. 
 
— А чого ти боїшся найбільше? — розпитующе.
 
— Себе самого, — відповідає.
 
Це одна з найправдивіших відповідей, яку я чула.
 
— На, вдягни. Змерзнеш, — простягаю йому рукавиці.
 
— Нє. Мені нормально.
 
— Ну ти постійно кажеш оте «Нє. Мені нормально». Щось інше скажи.
 
— Добре, я трохи змерз, — сміється.
 
Артур одягає чорні рукавиці на свої задубілі від холоду руки. На тлі химерних дерев і старих міських кам’яниць має вигляд, ніби Чорний принц із роману Айріс Мердок.
 
Боятися самого себе — найвища форма людської хоробрості
 
— А чого б ти зараз хотів, Артуре?
 
— Ну, поїхати кудись. Місто змінити, країну. Недавно я собі зробив закордонний паспорт. Хочу світ побачити. От у Польщі є вуйко мій, родич покійного тата, кличе до себе.
 
— Май лачи є рят, — раптово каже до мене.
 
Артур намагається навчити мене ромської мови. Вдома спілкується лише нею. Хоча знає українську і трохи польську. Зовсім трохи, бо у школі не зміг навчитися добре читати. Лише рахувати йому вдається ідеально.
 
— Так ми кажемо, коли йдемо спати, — пояснює. — Треба йти додому. Зараз місто стане неспокійним, наркоманів багато — не хочу їх бачити.
 
Ми прощаємось на розі вулиці. Надворі темно і холодно. Десь далеко чути вигуки людей, що цмулять алкоголь та затягуються цигарками.
 
— Ой, рукавички забув повернути!
 
— Та ну, вони твої.
 
— А. Дякую. Ну все, я пішов.
 
— Давай. Побачимося ще.
 
Артур зникає у чорній мряці. Вузька вулиця Бруно Шульца, якою шкутильгає хлопець, веде до міського парку Васильєва, а потім аж до вулиці Спортивної, де він нині мешкає. У тій химерній міській темряві йому крокувати ще з добрих півгодини. Але йому, либонь, не страшно йти. Боятися себе самого — найвища форма людської хоробрості. Дивлись його услід, аж поки Артурова чорна куртка не зливається з кольорами глибоких закапелків міста.
 
— Те авен бахтале*, — тихо кажу.
 
[*Будь щасливим]
 

 
***
 
Завтра, як і після кожного робочого дня, Артур виконає свій традиційний ритуал. Ретельно вибравши найкращу, гордо нестиме у руках троянду. Це повторюється вже декілька років поспіль, відколи бачу його на ринку.
 
Квітку він дарує дівчині, що працює продавчинею недалеко від нього.
 
Та́ усміхається. 
 
***
[Цей репортаж створений в рамках спецпроекту «Справжня країна» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов‘язково збігаються з офіційною позицією уряду США. — Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.]

Текст:
Єва Райська
 
Фото:
Середа Ірина

Переглядів: 6804

Коментарі (29)
 
Я його ще з першої половини 2000-х пам'ятаю. Крутився біля апаратів в яхті, клей з кульочка потягував, як водолази кисень з балонів :grin
Рейтинг: 6+ -4-
 
:grin, 00:56 08 лютого 2019 р.
 
Батько цього працьовитого рома точно Не ром.
Рейтинг: 5+ -4-
 
Наталія, 01:00 08 лютого 2019 р.
 
Добрий, роботящий циган (якщо так можна сказати). Завжди послухає, не вкраде, не просить, як інші цигани. Ніколи нікого не чіпає. Шкода, що ті тварі його побили. Хай він і циган, але також людина. Хіба можна так з людиною поводитись?
Рейтинг: 31+ 0-
 
Магнолія, 03:46 08 лютого 2019 р.
 
наша дич не тільки циганів чіпає , їм байдуже кого , аби людину образити і отримати від цього насолоду .
Рейтинг: 30+ 0-
 
шкода, 08:38 08 лютого 2019 р.
 
Тепер багато циганів працюе і то добре його також особисто знаю завжди вітаеться ввічливий молодец
Рейтинг: 23+ 0-
 
Татьяна, 09:02 08 лютого 2019 р.
 
Респект Артурові! Шкода що з ним таке сталось , бити безобідного який неможе дати здачі то повний габздєц!  
Дичі розвелось як ніколи, бєзпрідєльщіків мореее. нормальні виїхали хто куди залишились дармоїди прихильники московської-кримінальної романтікі.  
Поліцаії бездійствують і думають хіба як би то кого розвести на пару зелених 
Бережіть себе! Помагайте слабшим!  
Гуд бай !
Рейтинг: 17+ -3-
 
Снайпер+, 09:06 08 лютого 2019 р.
 
хоч бери та в мери вибирай
Рейтинг: 6+ -18-
 
bef, 10:41 08 лютого 2019 р.
 
Звідки така інформація, ви його мама?
Рейтинг: 7+ -2-
 
до Наталії, 11:17 08 лютого 2019 р.
 
Його батько не ром - його батько самогон.
Рейтинг: 6+ -11-
 
снайпер мінус, 11:58 08 лютого 2019 р.
 
Циган -герой
Рейтинг: 6+ -1-
 
степан, 12:11 08 лютого 2019 р.
 
Його батько називався Володя. Ром, був родом із Запорізької чи Січеславської обл.
Рейтинг: 2+ -2-
 
До всезнаючої Наталі., 13:55 08 лютого 2019 р.
 
Останньому коментатору. Та ні, я не всезнаюча. У вас більше інформації, ніж у мене. ))) Тому Ваша іронія не зовсім доречна. Я просто висловила своє припущення. А у Вас конкретна інформація.  
 
Хто батько дитини - знає тільки мама цієї дитини, і то не завжди. (в загальному).
Рейтинг: 5+ -3-
 
Наталія, 17:08 08 лютого 2019 р.
 
Дуже часто маю справу з циганами, сам виріс на вулиці Котляревського в ті часи там було повно Циганів . Чому ніхто не рахує загублених життів від циганської наркоти , крадіжок , чи мало цигани різали і ріжуть наших з вами дітей. Кришують малолеток навязуючи понятія . Дайте мені бульдозер і я сам зрівняю ті млинки з землею бо там нема кого жаліти. Чисто як людину Артура шкода , але він то виключення і то не факт .
Рейтинг: 14+ -4-
 
Водій, 21:23 08 лютого 2019 р.
 
я не циганка. відчиммій був циганом і саме через це майже з народженнямені приліпили таку кличку-циганка. це мене звичайно ображало. якось батько \я так його називала\ сказав мені так-циганка вкрала у рззяви. принесла додому. нагодувала діток чоловіка. ===а українка обгадила одну сусідку другу то що доброго вона отримала зтого. дорогі українці перед тим як ганьбити іншу націю -не паплюжте свою. перед тим як ганьбити циганів-згадайте чому ісус христос прощав їм гріхи. мого батька немає вже37 років. і я дякую богові що він у мене був.
Рейтинг: 5+ -8-
 
javascript:ac_smilie(':roll'), 22:40 08 лютого 2019 р.
 
От не знала, що у роззяви можна красти. А заробити чесно - не хочеться?
Рейтинг: 8+ -1-
 
Наталія, 23:31 08 лютого 2019 р.
 
п. наталю. чесна ви моя-дорога до раю вам уже відкрита. легкого вам взлету.
Рейтинг: 3+ -9-
 
javascript:ac_smilie(':roll'), 06:49 09 лютого 2019 р.
 
Дивись, сама не взлети зі своєю "філософією". Будулая в дитинстві забагато передивилась?
Рейтинг: 4+ -5-
 
до javascript, 07:23 09 лютого 2019 р.
 
шкода що мене незрозуміли. а що до фільму про будулая-нецікавий. книжка набагато цікавіша
Рейтинг: 2+ -2-
 
javascript:ac_smilie(':roll'), 09:18 09 лютого 2019 р.
 
Життя дано Богом , а не людиною -сьогодні побив цигана , а завтра вбив українця. Людина стала скотиною.
Рейтинг: 10+ 0-
 
Догобичанка, 11:58 09 лютого 2019 р.
 
скотинодрогобичанини
Рейтинг: 7+ -1-
 
о, 17:11 09 лютого 2019 р.
 
довожу до вашого відому-дрогобичські роми корінням своїм походять із чехословакії мій із м. кошіце. а потім пошло закарпаття і т. д. є верхівка. є що працюють є що і просять і крадуть-так як і у любій іншій нації-є зерно і є полова. прийде час і полова відсіється від зерна. але для цього потрібно нас майже повністю винищити бо людського у нашій душі залишилось дуже мало і тим хробаком мизаражуємо своїх діток. онуків. а вони в свою чергу-своїх. коли залишуться одиниці і за сотню км. будуть шукати один-одного--почнуть проростати паростки добра. ми зажерлися. зробіть висновок кожен за себе. я зробила.
Рейтинг: 2+ -1-
 
javascript:ac_smilie(':cry'), 09:50 10 лютого 2019 р.
 
Мені здається що це твір у школу писали, а не розповідь про Артура. Мені жаль що його побили але ви самі пишите про те що у нього не дуже хороші відносини з циганами! На Млинках не має ні яких кварталів! Ні хто з людей не боїться циганів. Що ви вигадуєте? На Млинках школа 9 річка інтересно де Артур закінчив 10клас?
Рейтинг: 2+ -1-
 
Настя, 10:03 10 лютого 2019 р.
 
до насті-молодець.
Рейтинг: 1+ -1-
 
javascript:ac_smilie(':p'), 10:28 10 лютого 2019 р.
 
Ходять чутки, що до його побиття синки Чайківського причетні. А що каже поліція?
Рейтинг: 2+ -1-
 
Братан колишній, 11:52 10 лютого 2019 р.
 
побили циганчука - написали статтю на півтора метри, а інших людей, не циган, у нас типу ніколи не б'ють?
Рейтинг: 3+ -3-
 
Рая Євська, 15:04 10 лютого 2019 р.
 
рая приходи в парк з грошима-поб'ем, не тужися, все получиш!
Рейтинг: 1+ 0-
 
о, 22:04 10 лютого 2019 р.
 
поб'єш то - шо видавиш із себе, клоун
Рейтинг: 2+ -1-
 
до о, 10:08 11 лютого 2019 р.
 
Братан колишній)Яка поліція? ! Куплені мразоти які там сидять? Та їм байдуже на нас всіх, вони вибачте за слово в ж*пу ви*буться тільки щоб їм бабло в карман капало. Про це говорить і ситуація в місті(((
Рейтинг: 2+ 0-
 
martina, 02:17 14 лютого 2019 р.
 
100 відсоткова правда. але є одна неточність-не поліція а шмаркачі поліцаї які думають лише про свою дупу і кишені.
Рейтинг: 3+ 0-
 
до мартіна, 10:39 14 лютого 2019 р.
Додати коментар
Ім’я:
Коментар:

 
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 5806 днів)