Почати з нуля: як переселенка з Донеччини вибудувала життя у Трускавці

Надрукувати
Останні новини Дрогобича
Написав(ла) djerela.com.ua   
19.03.2019

Чотири роки тому Ірина Понізова із Авдіївки щиро раділа, що у свої тридцять п'ять має все, про що мріяла: улюблену роботу, власне житло та щасливу сім’ю! Проте в одну мить пазл щастя з тріскотом розсипався.

Виною цьому - російська агресія на Сході України та війна, яка затяглася на довгі роки. Через систематичні обстріли рідної Авдіївки сім’я пані Ірини була змушена прийняти радикальне рішення - покинути свою малу батьківщину та мігрувати на Львівщину. Як склалося життя переселенців у Трускавці та чи планують вони повертатися до рідного дому – читайте у нашій історії-сповіді.
***
 
Вона щира, відкрита та усміхнена, в її очах жодної ноти суму чи тривоги. Хоча пані Ірина зізнається - 4 роки тому була абсолютно іншою: не такою сміливою, менш наполегливою. Мешкаючи з родиною в Авдіївці, Ірина Понізова працювала бухгалтером на одному із місцевих заводів. До початку воєнних дій сім’я придбала автівку, власну квартиру, у якій мріяла зробити ремонт. Підростали двоє чудових діток: восьмикласник Євген та ще зовсім юна дочка Софія.
 
- Все змінилося в одну мить: зі сторони Донецька «Градами» почали обстрілювати Авдіївку. Пам’ятаю як сьогодні – їдемо з чоловіком забирати доньку із дитячого садка, а вихователька питає – якщо буде йти мова про приєднання нас до Росії, то ви за кого будете? Це питання вибило мені землю з під ніг. А потім був день народження у мами, зібралася наша родина та її друзі і на святі розмову повели про те, хто за Росію і чому. Ми з чоловіком пішли зі свята швидше. Зрозуміли, що чекати далі немає сенсу – місто в політичних поглядах розколюється на частини, колишні друзі стають тобі ворогами. Ми перечекали ще референдум, який теж багато чого продемонстрував (людей звозили автобусами голосувати), і вирішили, що їдемо звідси, - ділиться спогадами про сумний 2014 рік на Донеччині пані Ірина.
В Авдіївці починається безлад, відкриті цькування за проукраїнську позицію та комунальний колапс – в таких умовах сім'я Понизових вирішує вивезти дітей із мамою з міста на море, а пані Ірина з чоловіком збирає речі, щоб мігрувати із Донеччини. Збираються під ревіння снарядів, в місті на певний час пропадає електрика, вода та газ. До Авдіївки перестає курсувати транспорт – тож із міста до найближчого сполучення сім’я добирається бронетранспортером через поля.
 
- Із початком АТО у нас на заводі неодноразово співробітники розповідали, що, мовляв, на Західній Україні настільки ненавидять росіян та російськомовних громадян Сходу, що їдять їх. Такі розмови страшенно дратували мого чоловіка – ми ніколи не вірили в ці байки. Тому, коли постало питання, куди ж їхати, чоловік вирішив – на Львівщину. Немов хотів довести усім – там живуть люди, які нікого не їдять, а вірять в Бога і болять долею України. Трускавець ми обрали через те, що в мого сина певні проблеми зі здоров’ям і нам лікарі порадили тричі на рік їздити саме в курортне місто на лікування. Так ми і опинилися тут. Ще була кумедна історія, коли ми їхали сюди потягом – жінка у купе переконувала: якщо хочемо, щоб дітей взяли до школи на Західній Україні, треба вивчити державний гімн. Я повірила в це і ми його швиденько вивчили. Звісно ж, у трускавецькій школі не перевіряли знання гімну, але ми пишаємося, що знаємо його, - розповідає пані Ірина.
 
Трускавець зустрічає сім’ю Понізових спокоєм, притаманним курортному місту, та повітрям без свинцю та пороху. Орендуючи житло, пані Ірина оселяється в Трускавці із матір’ю та двома дітьми, чоловік тимчасово вимушений поїхати на заробітки в Польщу, щоб забезпечити сім’ю. Паралельно син Євген вливається у новий шкільний колектив, а донька Софія стає першокласницею.
 
- Наше життя в Трускавці почало налагоджуватися. На два місяці до нас приїхав мій батько, потім він вернувся в Авдіївку, бо переживав за будинок, в якому мешкав. Мама сумувала за рідним містом і, почувши, що напередодні 1 вересня на Донеччині оголосили перемир'я, вирішила повернутися. Це була найбільша помилка. На третій день її перебування Авдіївку почали сильно бомбити - було поранено нашого сусіда, а моя мама від пережитого перенесла стрес, який провокує в неї хворобу – асцит. Дізнавшись про таке лихо, я забираю маму в Трускавець. Лікарі зробили все, що можливо, однак врятувати найріднішу для мене людину не вдалося. Пережити горе та організувати перевезення мами в Авдіївку мені допомагає сім’я Явір, з якою ми познайомилися в школі, де вчаться мої діти. Винаймаючи бус, ми веземо домовину із прахом матері в Авдіївку і ховаємо її там під свисти куль, - ділиться болючими спогадами про пережите пані Ірина.

Та темна смуга життя не спустошує пані Ірину, а служить поштовхом до нових дій. Повернувшись до Трускавця жінка вирішує – сидіти вдома немає сенсу, слід шукати себе в новому місті. Найперше, що спадає на думку – пекти солодкі трубочки і продавати їх відпочивальникам. А згодом мама однокласника сина запрошує пані Ірину відкрити спільний бізнес - магазин жіночого одягу.
 
- Немаючи досвіду у торгівлі, я таки погоджуюсь і ми відкриваємо магазин «Модна пані» неподалік залізничного вокзалу. Спільно працюємо два роки, а потім я вирішую відокремитися, бо товару в магазині назбирується багато. Тож беру в оренду невеликий бутік на ринку, в якому і працюю нині.
 
Моя робота мені подобається – я спілкуюся, як з місцевими мешканцями так і з відпочивальниками, зустрічаю серед них людей з Донеччини, Дніпра, ми ділимося спогадами та згадуємо той час, коли був мир в Україні. Знаєте сьогодні я не шкодую ні про що – війна змінила мене, я стала іншою, сильнішою, з нуля будую своє життя і ні про що не шкодую. Адже саме тут в Трускавці я зустріла людей, які підтримали мене у найважчі хвилини, шкільний колектив який дуже тепло прийняв в свій гурт моїх дітей, лікарів, які до останнього боролися за життя моєї матері, та друзів, які готові завжди протягнути руку допомоги, - резюмує усе пережите Ірина Понізова.
 
А ще пані Ірина зізнається – повертатися у Авдіївку сімє’ю вони не планують, бо тепер їхній дім у Трускавці, і їхнє нове життя, в якому немає місця поділу на «руских» та «бандеровцев». Мрії жінки світлі та прості – добробут її родини, успішне навчання дітей (старший син уже студент) та мир в Україні. Віримо - їм усім судилося зреалізуватися!
 
 
 
Розмову вела Наталя Зелена

Переглядів: 3974

Коментарі (24)
 
Ота проклята війна торкнулася чи не кожної української родини, життя котрих ділиться на ДО і ПІСЛЯ. Дуже важко звикати до нового способу життя, особливо людям зрілого віку. Молоді і дітям набагато простіше.
Рейтинг: 14+ -1-
 
Наталія, 23:06 19 березня 2019 р.
 
Найцікавішою стала актуальна для мільйонів українських чоловіків фраза "на заробітки у Польщу". Там також ніхто не ділить українців на "русских" і "бандеровцев", як тут- на "патрійотів" і "патріотів". Прикро почуватися чужим у рідному краї, де влаштуватися на роботу- ніщо інше, як "відвоювати Авдіївку", особливо, коли ти вже- забальзаківського віку, чи то пак- перемігрувати "патріотичних" патрійотів у не декларованих патріотів, але так, щоб не вголос тобі казали "але це буде коштувати", або ж- німинезно писали на папірці, під час співбесіди, зеленоколірною ручкою таку собі суму з трьома нулями. На жаль, навіть не синьо-жовтими: зеленими. І це- аби влаштуватися на мінімально оплачуване 14-годинне рабство. І все це назвали "пошуком спеціалістів, можна без досвіду, на випробувальний термін (обов"язково ж- 
неофіційно), візьмемо студентів"- у страшенно "великих міжнародних компаніях", які "стрімко розвиваються". І, головне, аби ти до цього вмер у віці, наприклад, "не старше 35 років". Реалії життя у страшенно патріотичних патріотів дуже й дуже "патрійотичні" і "випробовувально-терміновані". На щастя, багатьох з таких "випробовувальників" народу вже нема в живих, тому нехай позосталі не сильно скачки дригають: вічний лише час, але- не життя.
Рейтинг: 4+ -2-
 
Майже, як газета "Життя", 08:23 20 березня 2019 р.
 
А чому чоловік поїхав у Польщу, а не воювати за свою Авдіївку? Чекає, щоб хлопці з Львівщини усе відвоювали та відбудували?
Рейтинг: 19+ -10-
 
Митр, 09:03 20 березня 2019 р.
 
За Януковича люди нормально як виявляється жили. Більш менш гідно заробляли і головне Крим був українським, і не було війни.  
Хитрожопі "патріоти" внесли смуту в державу, війну і бідність.
Рейтинг: 16+ -10-
 
Отакоє, 09:59 20 березня 2019 р.
 
Дурбелику, а хіба є війна?  
Парламентом і презиком це невизнано.  
Руський газ транспортуємо і вживаємо.  
Корупція неймовірна під визги Слава Україні!  
Воїни АТО небрезгують торгувати контрабандою з сепаратистами.  
 
Мотлох на сході один одному набиває гулі поки "патріотично настроєні націоналісти" грабують край і виводять "зелені" в офшори і відпочивають то на Мальдівах то в Марбельї і по ділах гасають до Лондона де мають будиночки.
Рейтинг: 11+ -2-
 
До митр, 10:05 20 березня 2019 р.
 
Знаєте, у нас не було зброї під подушкою, аби повбивати те сміття, яке прийшло на східну Україну, і підтримки та захисту зі сторони іншої частини України не відчувався, ви мовчки споглядали, ніби серіал дивилися. Армія, навіть та, розбита армія, могла зупинити тих російських наркоманів, аби діяла. Колона української техніки зайшла до центру Краматорську, взявши в коло терористів, дала їм змогу зробити укріплення, в цей час військова техніка просто виїхала з міста, та в той же ж день, в місто було дуже важко потрапити та виїхати, аж до самого "звільнення", якого не було, місто терористи полишили за домовленістю, за гроші, за коридор до Донецька - була гарна нагода покінчити із цим, але ні, ми дуже відповідальні, краще хай наші найсильніші хлопці гинуть, ніж порушити гарантії безпеки для терористів. Щодо населення на східній Україні, то наприклад в моїй сім'ї дідусів куди відправили служити, туди бабусі і поїхали за ними, з Львівщини та Чернігівщини.
Рейтинг: 4+ -3-
 
Максим, 10:10 20 березня 2019 р.
 
Ти не обсирай людей що живуть на сході, бо тут теж непонятно чиї нащадки чудять чудеса безбожні.  
Скоріше татаро- монголи добре постарались у свій час і добряче лишили тут свого сім'я.
Рейтинг: 3+ -4-
 
До Бемс, 10:10 20 березня 2019 р.
 
Зі сходу багато людей чкурнуло в пошуках щастя до Росії, наші надають перевагу до Польщі. Кому що блище. Кожен в праві робити свій вибір. В чому ми єдині то в тому що мало хто хоче сидіти тут у рабстві олігархів і пахати за гроші.  
Олігархи штучно розв'язали братовбивчу війну.  
Треба було того Майдану задрипаного, за рік до виборівПрезидента в 2015р.  
І знову граблі - олігарх Пєтя і газова королева Юля то не варіант , та і Клоун тоже некамільфо як на мене.  
Треба валити звітсиля!
Рейтинг: 8+ -3-
 
Снайпер+, 10:21 20 березня 2019 р.
 
Харків не хотів війни, там її нема, Одеса не хотіла, теж нема. Донецьк і Луганськ? Треба було блокувати не колони ЗСУ, а кордон з Росією.
Рейтинг: 12+ -2-
 
Семен, 10:54 20 березня 2019 р.
 
А Нафіга патріоти першочергово мовне питання роздули і привели злодіїв у вишиванках до корита?
Рейтинг: 4+ -6-
 
До Семена, 13:00 20 березня 2019 р.
 
ОДНІ ЗНАТАКИ. ВСІ ЗНАЮТЬ, що потрібно було робити. І що кожен з вас зробив? Воіни інтернетовські.
Рейтинг: 1+ -4-
 
хлопиць з Млинок, 13:46 20 березня 2019 р.
 
Кантужений йди рий траншею
Рейтинг: 3+ -2-
 
До хлопця з млинок, 13:58 20 березня 2019 р.
 
А хто палив суди і прокуратури у Львові, Франківську, і Тернополі? І кричав про від'єднання і непідпорядкування Президенту Януковичу. Це не сепаратизм?  
Самі майданівці і привели до розколу країни.  
І саме гаряче ще попереду.  
Назріває громадянський конфлікт між прихильниками Юлі і Петі. Вони з "першого класу" разом грабують народ а ви дурні один одного за чуба тягаєте хто з них кращий.
Рейтинг: 5+ -3-
 
До розумників, 14:05 20 березня 2019 р.
 
Мрачно жить в Украине. дегенератов полно. Если Пороха не заценят- капец стране. Историю люди плохо учили.
Рейтинг: 3+ -2-
 
Херсон, 14:27 20 березня 2019 р.
 
До Семена 13:00. Причому тут мовне питання. Знаю хлопців з Дніпра, Одеси, Запоріжжя, котрі усе життя говорять російською і пішли воювати за те, щоб пуйло не захищав їх (рускоязичних).
Рейтинг: 6+ -2-
 
Семен, 15:15 20 березня 2019 р.
 
Я також почав з нуля в Нидерландах, тепер живу в трьохповерховiй хатi, е майбутнье, одiтий, обутий в найкраще, нагодований, вивчив мову голландську, получив паспорт, дав кращу долю дитинi. А що мав би в Украiнi?
Рейтинг: 6+ -2-
 
bef, 23:59 20 березня 2019 р.
 
Розумний їде грошей для себе і сім'ї заробити,  
а не набивати гулі в невизнаній війні.  
Щоб потім поповнити ряди кишенькових армій олігархів.  
Стабільно одні учасники АТО валять інших учасників АТО. Приклад вбитий атовець Сармат атовцями Торнадо, не поділили хто буде вирубувати ліси.  
І таких прикладів море.
Рейтинг: 4+ 0-
 
До митр, 12:18 21 березня 2019 р.
 
бажацю щастя і процівітання у бізнесі тій пані. Зара багато плачуть шо то не так і той не то робить, а нам хату спалили, а в них відібрали.  
Молодець ! Вирвалася з того східного, вибачте на слові "лайна", і зробила собі самостійно місце під сонцем. Молодчина. Бажаю щоб в неї у бізнесі пішло так, як вона сама собі того бажає.
Рейтинг: 1+ -1-
 
жуткий і нечемний МЕН, 16:33 22 березня 2019 р.
 
Дозвольте трішки засумніватися: у тому "лайні" дуже багато людей позалишали напризволяще свої чималі статки, аби повинаймати аж геть недешеві квартири у Трускавці. Тому місце під сонцем вже було, Як воно "сонцилося"- це, як кажуть, "страшенна державна таємниця". І ще: всюди, куди втрафляють будь-які окупанти, вороги, мафії- втікають лише ті, хто чимось "замазаний". Бо просте, бідне й ні в що не впір"єне нікуди не втече, не поїде, бо і неспроможні фінансово, і, таки- патріоти своїх малих батьківщин. А ворогам, будь-якого штибу й будь-де, також властиво вмирати. То хто у кого (або хто-кого) виграє у подібних ситуаціях? Можна домислити, що в Україні таки живе чимало зрадників, готових будь-коли будь-що зрадити- й кудись "виїхати". На рівні підсвідомості- численні яскраві приклади перебіжництва, не йдеться навіть про чиєсь персональне, бо це- масове явище. Як можна твердити про якийсь патріотизм і це пропагувати, якщо все це- потенційне зрадництво: від того, що переїхали з однієї території на начебто зовсім іншу (а, таки, споконвіку, ментально- зовсім іншу) не поменшало того ж потенційної багатосоттисячної здатності до зрадництва. _
Рейтинг: 1+ -1-
 
..., 08:03 23 березня 2019 р.
 
галицькі матері слізьми вмиваються через тих перебіжчиків, які купу років інакше ніж біндєри нас не називали. Зрадники покинули свої маєтки, потікали, і такі щирі, усміхнені, бізнеси ведуть, а львівщина що другий день молодих хлопців оплакує.
Рейтинг: 2+ -1-
 
правда яка є., 13:36 23 березня 2019 р.
 
Біндери всю дорогу прислуговували полякам і австро угорцям а тоді і совєтам тоже так нічогенько.  
А коли прийшла незалежність 91 року запаленські щирі комуняки стали патріотами і націоналістами у вишиванках.  
Не обсирай людей зі інших регіонів Уараїні дурбелику!
Рейтинг: 1+ -1-
 
До правда яка є, 09:22 24 березня 2019 р.
 
інші регіони України, рускій мір не впустили в свої міста, згадайте Запоріжжя, а донєцкі та луганські все життя жили по понятіям і расєя їм-мать родна була до того часу, поки не поставила їх на коліна. Важко уявити, щоб західняки в такому випадку тікали б зі свох земель, акі б ми не були хренові, стали б на захист своїх домівок. Так шо не треба ля- ля
Рейтинг: 1+ -1-
 
розунику, 10:51 24 березня 2019 р.
 
Рускій мір не впустили :grin  
Тоді чого руським газом користуєтесь, транспортуєтє його в ЄС, імпорт руських товарів в крамниці Львівщини не западло? Раз в тиждень з ЖД вокзалу відправляється великий автобус з заробітчанами до Рашки!  
Наш регіон вирізняється хитрожопістю, От і все!
Рейтинг: 1+ -1-
 
:), 11:10 24 березня 2019 р.
 
Як це "західняки" не повтікали б? А в раби по Європах хто найбільше повписувалися- за втридешево від самих європейських аборигенів? Якщо вже хтось десь згадав про золоте правило воєнного часу- то треба закрити кордони, і не випускати (ані не впускати) потенційних зрадників, ані за бугор, ані з-за бугра- нехай там патрійотяться. А позосталі- розділять з країною і печалі, і радощі, і ситість, і голод. Бо, таки- патріоти! І не про портки з дірявими кишенями йдеться, а про діряві душі потенційних запроданців.
Рейтинг: 1+ 0-
 
:(, 18:33 24 березня 2019 р.
Додати коментар
Ім’я:
Коментар:

 
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 5806 днів)