Чи пасує вам моя ось така державницька позиція- на противагу галицькій зацофаності (не перечте: нею дорікнув, свого часу, кардинал Гузар одну всемолебну "пані", котра посеред святої неділі, бештала свого чоловіка за те, що той посмів взяти до рук голку, аби пришити гудзика до єдиної чистої сорочки, бо "пані" до того часу, не випрала жодної іншої, а хлоп весь час був на роботі; але "пані" захотіла в неділю йти на гостину).  
От, дивіться: приїхали на наші терени нащадки козаків із Запорожчини, Дніпровщини, Харківщини, Сумщини й іже з ними. Ані стверджую, ані заперечую, чи такі ж вони тепер козаки, якими були їхні нащадки (бо ж, минули вже століття, й покоління минулися, та й тепер, навіть, ніде такої медовухи не варять й, тим паче, ані не наливають, ані не купиш, та й кулеші такої не варять). Проте: їхні діди й прадіди у ті часи таки боронили Україну від москалів і всіляких інших загарбницьких зайд. А що, у ті ж часи, робили галичани й довколишні: мили й цілували дупи всіляким панам-зайдам-полякам-австріякам, бо ті дадуть якийсь гріш, й ховалися по горах, аби, посеред ночі, прибігати на любасики до своїх коханок? ! То, сам перепрошую свою святу наївність: хто з нас більше- Українці? ! Не тутешні й тамтешні, не худі чи товсті, не жінки чи чоловіки, а- Українці! Завше історія панувала над поколіннями, хоча всіх, таки, зводила в одну могилу, назва якій- земля. Не суть в тому, що кожен окремий хрест й камінні плити над кожним окремим горбиком, є правдивим пошануванням, як і не не таємниця- те, що перед тим, як привалити пам"ять про похоронених камінним гранітом, їх таки довго доводили до гробу, також- роками. Сучасна історія теж багата на приклади, коли тепер загиблих поробили Героями й обдаровують медальками, а за життя їх тягали прокураторіями, поліціянтними пастерунками, шили чи клепали їм кримінали, не платили зарплати, від чого ті мусили їздити в найми до тих же ж "цивілізованих" ще недавно- загарбників, бо там, таки, дадуть трішки більший гріш за підмиті дупи й пострижені кущі, аніж тут- вкрадуть над кожним, як і крадуть, а ні- то однаково принизять самопроголошеними "правилами гри", підфастриговуючи свої "благодіяння" війною, важким становищем, неприбутковістю бізнесу (бізнес не може бути неприбутковим, такою здатна бути лише примітивна спекуляція! ). Відтак, оті шалені черги до військоматів, особливо- у перші тижні війни, були ніяким не страшенно "масово патріотичним поривом", а- втечею від безробіття й безвиході, від начхання українців на українців вже й не тут навіть, в Україні, а й там- у "цивілізованих Европах". І- про погоду: як би не звучала молитва, "Отче Наш, іже єси. ", а чи "Бісмілля хір рахман, ір рахман", а то й "Ахша-хала-мала-бахалла", суть Людини буде не у її вмінні артистично зводити ручки до купки, чи оченятка- до неба, й, тим паче, не тирле-мирклності-ахалай-махалайкності веретенити язиком й кривити писочком, не у скачках гопацульок під махалки древками, які потім поскидають на купу, наче дрова, не у "зборі підписів" на дверях виходків чи- поржавілих будах "шансів", не у знімалках вдосиків про те, хто голосніше гавкає, а хто- лише дзяпотить, а у вічному, хоча й не надто давно вголос сказаному й на папері написаному: "Знаєш, що ти- Людина? ! Знаєш про це, чи ні? ! ".