У мене є мрія- хочу запровадити бізнес: робити цьвочки для Росії, бо у них нема, вони сами повідают, жи свої трумна гачкуют шпінгалєтами. Маю троха заліза, що си, роками, напусто валюгає довкола хати- то вже не тре буде навіть макулатуру збирати. Але є клопіт: три кубіти- і кажда без хлопа. То й не знаю, як бути: чи брати шапку- і йти відтам гет, а чи скласти на купу тото пап"єрі- і зробити си халабуду. Яму я си викопаю на пляцу: тамкай мож було цалий осідок виставити, але все не було грошей. Навіть- на кольоровий принтер, аби їх собі друкувати. Писав"єм на Північну Корею, від якої стогнут американці, бо тоти маленькі шустрики так чотко штампуют їхні доляри, як, наприклад, китайці- наші вишиванки, в які замотуют фарбовані яйці- й підписуют, жи то- писанки), аби си не потовкли, коли ними будут на поштах метати. На пошту до роботи не берут, бо в мене нема прав (а в кого там є права, як і всюди- ні в кого). Тоти дівочки, котрі тамкай вже посивіли й нажили си йно геморойний мозіль, вже, декотрі, пішли на пенсію, але си відтам не звільнили: кажут, жи, як дістали ту пенсію перший раз, то хтіли набрати бодай єдну торбегу дрогобицької салямі- і їхати до Одеси: наново вчитисі. Бо їм казали, жи диплом з Одеси має більшу силу, бо то- коло моря. А море нині зимне. Котрійсь одеситці наша цьоці Песя привезла, під зиму, тої кобаси, яку їй зєть через паркан метав, коли вохрівці спали, а Песя, як правдива християнка, пішла на море- годувати тим цімусом їхні дельфіни. Риби того їсти не хотіли- так відвертали хвости й траскали ними об дно, жи гедеж сі хвилі нагрівали, ніби то з дна газ пробило, ніби яка баржа верла якір не коло їхного морського берега, а десь- на середині дороги на "сороківку". Ну, риби мнєсо не їдєт- то роздала дівочкам. Але, перед тим, добре нашмірувала блищищов воливов й позагортала позолоченими фантіками з-під турецких чиколядів- і всім, кому давала, казала, що то дрогобицка кобаса на експорт. Без біодобавок. Добавки сиплют їхні конкуренти, аби си фарш добре купи тримав. Таке, знаєте: яйці- дорогі, то дают, для смаку, якийсь порошок з крохмалю. Як де що впаде на підлогу- то шуфлев згортают на купку- й до банєка, бо псам не дают: пси спродали, аби мали чим за газ платити- так всєм колись рекомендували. Тепер, напевно, тоти "рекомендатори" сами на псарни роблєт.  
Так-ото, про цьвочкі. Наші стали вимикати сьвітло. Тепер люди, котрі живут в тих мікрорайонах, де все- нестача лєтрикі, називают свій осідок "сиротинець". Колись було так бабахнуло тотов підстанційов, жи гедеж з буди білий дим пішов. Моя стара сусідка повідала, жи то- знаменіє: може приїхати хтось з Ватикану, бо, казав її дідо, як мав бути у нас австріяцкий цісар (ще тогди, задовго до руских), то так тарахкотіла його карета колесами по новій бруківци, жи аж з-під тотих коліс іскри кресало. Але, як то: цісар й так їхав на коневи сам. Напевно, вже тогди, для якогось, місцево- імпортного ефекту, місцеві батяри, підмовлені їхними начальниками, туди сипали карбід, аби бахкало й сьвіркало. Людий було багато, бо не падав дощ і не тре було під білі сукеньки з капелюшками взувати гумові чоботи. До слова: так би вчора тре було всипати під колеса карбіду котромусь окупантови з київскими нумерами на череватім, як колись- німецкий танк коло фіри, джипі, котрий вгатив си поставити своє авто саме там, де люди з лікарні сідают на одинайцітий автобус. Чого в него машина- чорна, а на нумерах- дві вісімнайцітки- то вже на любителя, але на вид- дуже гармонійно, якраз по-київськи, вни інакше не вміют: розчепіруют пальці так, ніби їм з-під сідла труси вєєром надуває. Косєт під гамериканців. Я си так довго дивив з вікна автобуса: може, сідати на той "трактор" вийде якийсь генерал з лямпасами, та де там- упхавси в него якийсь мішігін (навіть- не череватий), але, напевно, зять генерала, бо такі машини в місті тепер- лише дві (на другій їзде якась "КОРОЛЕВА"- то є для неї ркеляма, най платит ми за неї! ).  
Ну, видите: все ні зносит десь наліво, вже мож було, за той чєс, наштампувати бодай єдно подевко цьвочків. Напевно, піду- буду щось думати. Бо, бігме, та бідова Росія не має ніц, всьо- в землю позакопуване, а вни ходєт- і пшукают на святі мільярди якимсь бояришником. Але люди так не роблєт, йно- народ, та й то- окремий. Та й, якоїсь франци- на чужих територіях. І вни ще кажут, жи наші сами так хтіли, бо колись їх довго для того кликали. Ну, чи не цуд? ! Ну, най так, але ми ж, навіть, якщогузиціма поприкипали до Европи, але ж- не мозгами, наліво й направо, га? ! Вже би с мо кликали- та ще й тих, кому ми й там ніде не потрібні.