Ой, та йой: у того пана християнина роками в кабінеті будо двоє вхідних дверей- і лише посвячені в таїну буття пам"ятають, як він їх за тими дверима "християнинив": так, що тлумачний словник рідної мови вмить ставав енциклопедією вітчизняних ідіоматичних ессеїв. )) Але ті, котрі були дуже вище нього, наприклад, ще не так собі нагорі висвистували. Розповідають, що у самому Києві, у найвищій канцелярії, котрийсь пан юриста, пів життя заходив туди, мало двері не ногами відкриваючи, але раз, таки- три місяці боявся піти й забрати пальто, бо сильно щось йому там чимось у вухо стрілило. Не треба тут цуцики плодити, "християни" сракопопідлизувані.