Зворушливі кадри: школярі Львівщини зустрілись із вчителем, який воює на фронті- нехай вже пробачить цей хлопчина, але все це кіно під страшенно бадьору пісню, що більше схожа на вискакування гопака з-за куліс- одразу в зал, минаючи сцену, але- цілуванням тортика, на суцільне "НЕ ВІРЮ! "- Це ще Станіславський казав. Міг би, нехай- для кіношки, хоча б когось з цих хлопчаків обняти, а не лише вчителиць з вчителюхами (дітям аж очі сяяли, та куди там- крісла й трони дорослим- миліші). Невідомо, як він, за власної юності, сам у школі вчився, а то немало випадків, коли хлопцями, за пачку печива, ціле НКВД тягало, а коли загинули- ті ж "тягачі" парадують їх героями. То треба спершу вмерти, аби тобою потім воскрешали? !