"Мамо, нас болить. " Слово на прощі.  
Художній свист у будь-чиєму виконанні- це, звичайно, і красиво, і щемно, але- поїдьте до бідних, до молодих знедолених й жебрацьких, котрих на роботу або не беруть, або вони налякані тим, що- загребуть, до стареньких, котрі все життя важко гарували- й гівно замали, бо - все панам, їм вічно найбільше мало, пройдіться тими необлаштованими мешканнями, спитайте, у чому вони мають потребу, а не тусуйтеся цілими табунами золотопарчованих бегемотів до знимки й відосиків. Болить досі, але вам- насрати, аби лиш- бла-бла-бла-бе-бе-бе. Сльозам віри нема, бо ви- жируєте, й багато хто, але найменших реалій життя ніхто з вас не знає й на міліметр. А перечитувати давно перечитане, бо якимись тулумбаками понаписуване- це пустота і порожнеча. Болить- не у того, хто нюняє перед кіношкою, а тих, кому вже нічим навіть плакати, йо? ! .