Я вдячний всім, хто мене підтримав і не повірив цьому Олегу Громову. 
Ніякого Громова не знаю, ніколи про нього не чув. Можливо, як припускають дописувачі, це Олександр Магльона. Я також такої думки. 
Адже, в 1991 р. на зустрічі однокласників я познайомився з О.Магльоною. (його дружина Галина Зіменко (дівоче прізвище) була нашою однокласницею). Мене зацікавили його комерційні проекти і я запропонував співпрацю ( тоді я був директором МП «Плант» від Українського фонду милосердя і здоров»я). Магльона наполягав тільки на основну роботу в «Планті» на посаді заступника директора. Я погодився, взяв його по переводу з науково-дослідного заводу, де він працював керівником якогось підрозділу. Мене здивувало тоді, що його з легкістю відпустили і що Магльона не вагаючись йде на «не розкручене» підприємство. Через місяць Заст. директора заводу розповів мені про «диво-робітника», який тероризував підприємство. Щоб позбутись його, вирішено було закрити відділ, де він працював, і раптом, як казав співрозмовник, «нам повезло, ти забрав цього робітничка. На заводі сприйняли цей перевід, як чергову аферу Магльони, коли ж дізнались, що ти дійсно взяв його для роботи, пожаліли тебе». 
Поки Магльона городив грандіозні плани, єдиний дохід на той час в «Планті» був від реалізації, згаданих ним, книг «100 песен Вл. Высоцкого». До речі, зарплатню Магльона отримував саме від продажі цієї книги (відомість збереглася). 
Тепер про цю книгу. До виходу її в світ я мав безпосереднє відношення, бо таки є досвід у написанні і виданні книг: встиг написати 6 книг, серед яких є підручник «Сонати і концерти для баяна». 
Пісні Висоцького раніше видавались як вірші (візьміть хоча би «Нерв»), а тут вирішено було перекласти на ноти з цифровками. Видавництво «Музична Україна» книгу планувало друкувати на двох поліграфічних підприємствах. На 1-му тираж 50 тис. – це замовлення Москви, на 2-му - для мене, але я знайшов кошти тільки на 20 тисяч. Суму в розмірі 120 тис. рублів (на той час це астрономічні гроші) «Планту» надав безвідсотково в кредит на один рік «Прикарпаттранс газ» (Івано-Франківськ). Я замовив вантажівку в АТП 2208 і привіз віддруковані 20 тисяч книг. Планував, що швидко їх продам, віддам кредит, вчасно буду платити зарплату працівникам, оплачувати оренду приміщення і складу. Але все сталося зовсім не так, як хотілося. Політична ситуація в країні внесла свої корективи в мій бізнес. Книга була розрахована на відпочиваючих. З 1991 року зменшилась кількість курортників у Трускавеці і Моршині (їх лякали події в Україні, особливо в Галичині, додались їм і свої перевороти, криза тощо).  
Торгівля «вмерла», книги почали псуватись (плісень, миші). Я готовий був віддати їх за півціни, або здати все на макулатуру. Сотнями я вивозив у пункти прийому макулатури, особливо багато здав у пункт, розташований в колишньому кінотеатрі «Комсомолець». Залишок, понад 10 тис. я подарував партії, лідер якої балотувався в Президенти України (це відомий політик).  
Тепер про тираж, в 100 тис., про який пише громов. Він не уявляє скільки це? Це не брошура в 30 сторінок, це книга в 334 стор., якщо припустити нереальне – продаж в день по 10 книг, то щоб реалізувати 100 тисяч, потрібно понад 30 років. Тепер про ціну. Коштує книга 6р. (див. на звороті книги), а не 2р., як вказує громов і давав я її на реалізацію по 8р., 1р. додавав продавець. Не було такої ціни 10-15р., книгу і за 9р. не купляли. Адже в ті часи людям не було за що хліба купити, а книгу з нотами, тим більше. Ми стали банкрутами.  
Твої мрії, захмарні плани грошей не приносили – стало питання про скорочення і звільнення О.Магльони. Ти не хотів йти – почав лякати судом, правоохоронними органами, своїм сином- міліціонером тощо – ефект нульовий. Поїхав у Київ жалітись на мене до Ситника. На жаль, я з ним навіть, не знайомий, і Ситник до мене не мав і не має жодного відношення. Чому ти не розповів про мого безпосереднього керівника Генерального директора Українського фонду милосердя і здоров»я В. Міщенка – ти і у нього був.  
Мене викликали до Києва у Фонд, розповіли про візит Магльони і дали пораду; «Гони этого маразматика. Что бы он тебя больше не донимал, реорганизуем «Плант» в Западноукраинский фонд милосердия и здоровья». Згідно Наказу по Фонду я був призначений Головою Західноукраїнського Фонду милосердя і здоров»я.  
На цьому моя співпраця з О.Магльоною закінчилась, Можливо, він тримає на мене образу, тому обливає брудом. Але, я впевнений, що його писанина ніким не буде сприйнята серйозно. І директори шкіл №4 і №10, п.Гольберг і п.Власюк, яких він також обріхує, - шановані і поважні люди м. Дрогобича.