Шановний пане Олеже! Дякую за мужню та чесну громадську позицію. Надаю копію статті, яку колись оприлюднював у "Нових Горизонтах". Після того, як 19 листопада 2009 року було знищено пожежею редакцію НГ ми ведемо відновлення нашого архіву - на сьогодні зібрано 90% примірників накладу газети. Будемо вести наповнення сайту газети, де подамо найбільш резонансні матеріали. Якщо адміни Дрогобич Інфо не заперечуватимуть проти такого обсягу інформації - подаю її в коментах нижче. Ще раз з повагою та побажанням Добра. Олександр Магльона 
Журналістське розслідування 
 
„Афганці” не бажають бути ветеранами чужої держави або майже кримінальна історія 
Із липня місяця на теренах Дрогобиччини здійснюють свою діяльність дві громадські організації, які об’єднують учасників бойових дій в Афганістані. До новоствореної Спілки увійшло понад триста воїнів-афганців, а в „старій” залишилися заледве 20... 
На днях до міського голови Михайла Лужецького звернулася група ветеранів війни в Афганістані з проханням скасувати реєстрацію регіональної спілки ветеранів Афганістану. Саме під такою назвою було свого часу зареєстровано громадське об’єднання, яке й до сьогодні очолює Олег Вайчус. Здавалося б, яка різниця їм, обпаленим отією несправедливою війною на чужій землі далекого Афгану, як зватиметься їх добровільне об’єднання? Однак їх об’єднання, як вирішили „шураві” – це не лише делегування довіри тому, кого обирають керівником організації, але й велика відповідальність за всі рішення, що приймаються у Спілці. В тому числі й відповідальність перед тими, хто не повернувся з війни до своїх рідних та близьких. Звітуватись про прийняття рішень, витрати значних коштів (в т.ч. й тих, що спрямовувались для адресної допомоги сім’ям загиблих, встановлення пам’ятного знаку тощо) безрезультатно вимагала від пана Вайчуса переважна більшість спілчан протягом останніх років. За зібраними матеріалами, поданими у різні інстанції небайдужими спілчанами, вимальовувалась досить сумна картина, яка цілком може слугувати сюжетом кримінальної повісті. Але це тема окремої розмови. 
Сьогодні ж йдеться про те, що кожного року 15 лютого в Дрогобичі відбувається мітинг-реквієм для вшанування пам’яті загиблих. За традицією сім’ям загиблих та інвалідам війни в Афганістані влада, підприємницькі структури та усі, хто мають можливість і бажання, надають матеріальну допомогу. Так було й цього року. Міський голова передав конверти, в яких було по тридцять гривень і які призначалися власне сім’ям загиблих та інвалідам війни І групи. Як завжди, не залишився осторонь і НПК „Галичина”, перерахувавши Спілці грошову допомогу у розмірі дві тисячі гривень. Все було стримано урочо й офіційно. Зачитувались прізвища загиблих, і представник родини отримував з рук мера скромну допомогу. Загалом таку допомогу отримали дванадцять сімей загиблих та три інваліди-афганці. Так сталося, що в той самий день передати кошти, отримані від НПК „Галичина”, тим, для кого вони призначалися, не було можливості, через надто пізнє (за день до мітингу) звернення до „Галичини” керівника Спілки – Олега Вайчуса. Надані нафтопереробниками до редакції газети документи засвідчують, що всю суму – дві тисячі гривень - було оперативно перераховано в день звернення на розрахунковий рахунок прохача благодійної допомоги. А далі почалася незрозуміла арифметика – те, у що автор цих рядків і сам не міг повірити. 
Чимала адресна сума грошей з’явилася на рахунку Спілки, але, як виявилось, ніхто не розшукував тих, кому було призначено цю допомогу, і, більше того, не поспішав ці кошти передавати взагалі. За інформацією Дрогобицького військкомату, на обліку стояло одинадцять осіб, як такі, що загинули на війні в Афганістані. З них чотири сім’ї загиблих декілька років тому виїхали за межі Львівщини. За адресами, вказаними в обліковому журналі, давно проживають цілком інші люди. А ось дванадцятого, - пана Б. - у списках військкомату не виявилось. Так, Олександр-Всеволод-Іван-Микола дійсно народився у Дрогобичі, в Афганістані проходив службу (заступник начальника медслужби 40-ої ударної армії), проте усе своє життя прожив у Москві. Помер у кабульському госпіталі, похований у військовому секторі Котляковського цвинтаря у Москві. З яких таких міркувань добродій Вайчус зарахував московську сім’ю пана Б. (не називаю прізвища родини покійного, бо, те, що сталося, не їхня вина) до списку сімей загиблих воїнів-дрогобичан відомо тільки йому. А взагалі пам’ять з паном Олегом зіграла ще один досить сумнівний жарт. Перебуваючи у відпустці, (як керівник бюро ритуальних послуг), він делегує свої повноваження колезі по роботі - Євгену Шильнику. Останній без будь–яких вагань представляє Спілку ветеранів Афганістану (?! ) в коаліції громадських об’єднань Дрогобиччини. А коли ця авантюра проходить, - працівник бюро ритуальних послуг юрист Шильник включає себе в Протокол співпраці коаліції з міською радою в якості представника ... Спілки ветеранів війни в Афганістані. Тут вже має місце явище групової амнезії, – тому що і пан Вайчус, і його заступник по роботі в досить специфічному закладі скорботи – Євген Шильник – спільно й одночасно “забувають” що в Афганістані добродій Шильник ніколи не був, як не був ані учасником будь–яких бойових дій, ані членом спілки “афганців” взагалі. І це також тема окремого дослідження. 
Але ж міський голова на мітингу–реквіємі роздавав конверти безпосередньо в руки тим, котрі зголошувалися на прізвища родин загиблих! То хто ж були ті люди, що брали конверт болю без найменших докорів сумління, можливо, запитає мій читач. Направду, я не знаю відповіді. А далі більше й гірше, бо переважна більшість сімей загиблих, які мешкають на Дрогобиччині, взагалі на відали про те, що їм належиться допомога, - отримані Спілкою кошти від НПК „Галичина”. 
Так, пані Данилків, прийшовши, - згідно з її розповіддю, - до Спілки за грошовою допомогою від заводчан, була шокована тим, що їй сказали підписатись за отримані на мітингу від міського голови гроші, і за отримані від спілки ще тридцять гривень, однак в розхідному ордері вона побачила цілком іншу суму – вісімдесят гривень. Звісно, що ніяких НПКівських грошей вона не отримала. 
Іншій пані, Мар’яні Вороняк, взагалі цинічно відмовили в допомозі, мовляв, ніяких грошей від НПК „Галичина” не було й не буде. Така ж ситуація повторилася і з бориславськими родинами загиблих вояків.У селі Воля Якубова ледь зводять кінці з кінцями дві жінки: Марта Принда з дочкою Оксаною (інвалідом І групи, хворої на церебральний параліч) – мати та сестра Степана Принди, загиблого в Афганістані двадцятирічного рядового воїна, який був посмертно нагороджений Орденом „Червона Зірка”. Безпомічні жінки теж у списках, але про них давно забуло керівництво Спілки. А грошова допомога, що вряди–годи їм дістається з нагоди якихось державних подій, по дорозі до них переполовинюється. Що це, брутальний цинізм сьогодення, чи відсутність віри в Бога? Загалом виявилось, що на Дрогобиччині сім’ї загиблих воїнів та три інваліди І групи отримали з цієї адресної допомоги заледве 240 гривень. Куди ділася решта – 1760 гривень і хто себе видав за „родину” загиблих афганців – поки що не відомо. Можливо, ці прикрі події й стали останньою краплею довготерпіння спілчан. Тому й залишили Спілку „ветеранів Афганістану” понад триста воїнів-афганців. Зараз вони вимагають від влади не лише скасування абсурдного ветеранства, але й ініціюють розслідування всієї фінансово-господарської діяльності керівництва Спілки. Як відбуватиметься це розслідування, ми розповімо нашим читачам на шпальтах НГ. Хочеться сподіватися, що ця публікація змусить поновити в памяті пана Вайчуса, куди зникли кошти, які були добровільним пожертвуванням НПК „Галичина” для інвалідів війни в Афганістані та родин загиблих. Бодай хоч семеро тих родин, що живуть на землі Дрогобицькій і зазнали непоправної втрати врешті діждуться допомоги, яка їм належить. 
 
Олександр Магльона 
P.S. Автор щиро дякує воїнам – спілчанам , учасникам бойових дій в Афганістані за допомогу в проведенні цього розслідування. 
Статтю опубліковано в громадській газеті «Нові Горизонти» ( число 36 (71-72, жовтень 2003 р.)