Прізвищ називати не буду. Життя на Україні не мед і можна кожного мотиви зрозуміти. Але можливо хтось стоїть перед вибором, то ж цей пост для нього. 
 
Вчився в самбірському статистичному технікумі на заочному відділенні. Перший рік ретельно готувався до сесії. Далі було схоже на шоу, на якому режисер постановщик ставить завдання а вільнонаймані артисти виконують задум митця. Нам просто радили "як" і "що" робити "краще". Звісно ми могли самі робити вибір. Але в азарті щоб замінити в заліковій книжці "3, 3, 3, 3, 3" на "4, 4, 5, 5, 5", ми були згідні бавитись в цю роль. Я ходив з кабінета в кабінет як на процедури терапії. Перша сесія - одне і те ж, розповідали майже кожному викладачу, хто ми, звідки приїхали, де працюємо. Так час пролетів, а я й толком не розумів чого я туди поступив. На другу сесію фактично мало що змінилось. Всі одногрупники зрозуміли, що готуватись - немає потреби. Нам це дали зрозуміти на першій сесії. Одиниці щось намагались робити вдома. А так, просто приїжджаєш, заходиш в один кабінет, там все дають переписати (за гроші розуміється). Не відчувається бажання щось читати. Дехто з викладачів розповідав про "космос" (читали матеріал з середини підручника). Відповідно не розуміючи попереднє, не можна вловити те що дають. На останньому курсі, в мене вже категорично відпало бажання знаходитись на парах. Я знав що екзамени я здам, бо каса є. Було все пофіг. Всім було так само. Переживали ті кому потрібні вищі оцінки, там треба було більше "натянутись". Ну я от так для себе подумав: Для чого мені тратити було цей час ? Навіть справа не вгрошах зовсім. Мене й в кінці і трійки влаштовували. Я хотів щось знати. Я логічна людина і з онсновного предмету "економіка підприємства" один з усіх написав вирішальну контрольну на "5". Викладачка виявилась принциповою і ні за які гроші нікому більше не поставила за рік такої оцінки. Викладачка матиматики дуже гарна жінка, яка кожної зустрічі з нами мала інший діловий одяг. Шикарно вдягалась, стильно і елегантно. Правда й викладала досить достойно. Я її чудово розумів і мав бажання вчитись саме цей предмет. Я знав, що екзамени будуть дорогі, тому вперся рогом і не дав ні копійки. Про теорію ймовірності розповісти зовсім нескладно. Але у викладача все прораховано! П'ять-десять хвилин впевненої розповіді не тяне на "3". Розіграв тоді з нею злий жарт. Тримав в одній руці гроші і показав жест, що готовий дати, тоді вона в замін поставила оцінку, але ще не підписалась. Тоді я приблизив грошовий еквівалент ближче до столу і майже розлучився з купюрою, як тут отримав підпис. Тоді раптово забрав гроші назад і сказав "Дякую". Підло. Знаю. Але це був принцип. А пострадав знаєте хто ? Староста. Я самотужки зробив виклик тому кому більшість не наважились. Ніхто й не намагався. Всі чогось боялись... В мене були можливості записати все на диктофон, зробити якесь відео. Але попри всі розчарування думав, а раптом колись пригодиться диплом. Не пригодився. Для себе знаю що потрібно, вчився сам через інтернет. Підсумую. В Самборі брали й беруть бабло. Ціни на 3-тьому курсі (на відміну від першого) збільшились майже в три рази. Весь вільний від сесії час був загружений щоб заробити на сесію. Результат навчання - даром витрачений час. Зараз дивляться на знання, а не на диплом. За диплом можна всунутись на роботу, якщо є родич і якщо виконуючий обов'язкий такий самий "дундук". Я б на роботу до себе якось тупого з дипломом точно не брав. А перевіряється все це за пів хвилини. 
 
А своєму успіху завдячую п. Кунда Володимиру Івановичу, який дав сильні знання в звичайному стебницькому ліцеї, на який говорять:"А шо там можна навчитись ?". Можна. Ні копійки ніхто нічого не брав, не вимагав і знання я отримав найсильніші. На даний момент мені пропонують, а я вибираю. Так і повинно бути. Тому я вдячний цьому колективу.